ПАВЛО ТЕТЕРЯ

Водночас із Поповичем загинув і його спільник Яким Сомко, страчений своїм суперником Іваном Брюховецьким, що став гетьманам з допомогою російського воєводи на лівому боці Дніпра. Брюховецький хотів одібрати у Тетері Чигиринське гетьманство. Він прилаштувався до походу і вже досяг Кременчука, але тут довідався про виступ польського короля Яна Казимира на Україну й поспіхом відійшов до Гадячого, щоб тримати оборону.

Весною 1663 року Ян Казимир попросив польський сейм підтримати його плани навернути Лівобережну Україну під владу Польщі. Десь восени біля Глинян до короля прибуло німецьке наймане військо. Звідти король рушив на Україну і ЗО жовтня прибув до Білої Церкви. Тут його зустрів гетьман Тетеря, який повернувся до Чигирина, щоб зібрати військо і тоді піти слідом за королем під Глухів. З військом вирушили й колишні прибічники Виговського — Подніпрянський полковник Богун, колишній Ніжинський полковник Гуляницький та інші. Одначе в лютому Тетеря прибув до Білої Церкви, бо довідався, що Виговський вийшов із Бара, і, скориставшись повстанням селян на Правобережжі, хотів захопити булаву. Повертаючись на правий берег Дніпра, наляканий Тетеря залишив із королем старих полковників, щоб вони не перекинулися на бік Виговського. У Білій Церкві він викликав до себе Виговського начебто для переговорів, але того схопив і невдовзі стратив Маховеький.Тим часом польське військо почало спустошувати землі Лівобережжя, а в тих містах, що не чинили опору, залишали свої гарнізони. Поляки просувались од Ржищева вздовж Дніпра, Десни та Остра на схід. Міцно укріплені Остер, Ніжин, Батурин король обминав, щоб не витрачати час, ані зазнавати жертв. 15 січня він прибув до Кролевця і тут цілий тиждень чекав на Тетерю, але, не діждавшись, пішов далі, щоб перешкодити Брюховецькому зайти до Глухова, де поляки зробили кілька даремних підкопів у валах. Міщанам вдавалося віднайти підкопи й забрати звідти порох. Нарешті, з'явився й Брюховецький і розгромив польське військо, яке разом із королем змушене було через Білорусію повернутися додому.

Ще до відступу короля з-під Глухова Тетеря, щоб зберегти свою булаву від можливих зазіхань старшини, знищив небезпечних для нього супротивників. Він послав королеві під Глухів донос про зраду козаків, що залишалися в королівському таборі, а головним чином — наказного гетьмана Івана Богуна. Він доводив, що начебто Богун, старшина та козаки повідомляли глухівцям, коли саме вони мають остерігатися наступу. Крім того, Богун посилав їм на допомогу по кілька сот козаків. Наказний гетьман нібито вказав глухівцям місця, де були підкопані вали, а також мовби двічі давав відомості про місця, де найкраще дати бій королівським військам. А також Богун мав повідомити Шереметєва й Ромодановського про стоянки поляків. Очевидно, все це були вигадки й припущення, але Тетеря зважився на те, щоб позбутися свого небезпечного супротивника. Внаслідок цього, Богун і всі козаки, зазначені в доносі, були розстріляні як зрадники з наказу короля.

Відступаючи з України, король узяв із собою і небезпечних людей (також за доносом Тетері) Гедеона Хмельниченка, Гуляницького й митрополита Йосипа Тукальського. Їх заслали до пруської фортеці Марієнбурга, де вони просиділи в ув'язненні кілька років.

Після відступу короля великий загін польського війська під орудою Стефана Чарнецького повернув на правий берег, спустошуючи непокірні гетьманові міста й містечка. Тетеря в цей час приборкував народне повстання під орудою Дрозда біля Коростишева та Паволочі, яке спалахнуло внаслідок розташування там на постій кварцяного війська. Квапився допомагати повсталим й Іван Сірко. Прямуючи до Чигирина, Чарнецький на своєму шляху розганяв загони селян, здобув Канів, Білу Церкву, а Стеблів віддав у ясир татарам. Ще спалив Бужин та Суботів, викинувши з могили кістки Богдана Хмельницького та його сина Тимоша. В Вужині Чарнецький оточив Сірка, але кошовий на Великдень зумів вирватися з міста, перебив багато поляків й вернувся на Запорожжя. Під час облоги Ставища Чарнецького було тяжко поранено.

Брюховецький зі своїм військом намагався здобути Чигирин: на шляху взяв Черкаси, але був вигнаний Тетерею. Після відступу короля становище Тетері стало тяжким, бо він мав захищатися від Брюховецького й московських військ. Розраховувати на допомогу населення він не міг, бо простий народ вороже ставився до нього як ставленика Польщі. До того ж, простолюд мав велику підтримку від запорожців. Тетеря бачив своє безвихіддя й задумав зректися булави ще тоді, коли наближався Сірко із запорожцями, але його врятував Чарнецький. Після відступу поляків Тетеря із частинами залишив Чигирин і перебрався до Корсуня, захопивши із собою військовий скарб та клейноди. Але тут він пробув недовго. У січні наступного року Брюховецький радиться зі старшиною, як вигнати Тетерю з України і стати єдиним гетьманом. Навесні він починає воєнні дії, відправивши Лубенського полковника Гамалію до Чигирина, гадаючи, що той легко здобуде козацьку столицю. Але Чарнецький послав кілька загонів свого війська на допомогу оточеним, які мужньо чинили опір. А Тетеря запросив допомагати чигиринцям татар, які спільно з Чарнецьким кілька разів громили під Києвом Брюховецького і змусили його відійти за Дніпро. Сам Тетеря не брав участі у цій битві. Ще на початку сутички він утік до Польщі, прикриваючись якоюсь справою до короля, бо захопив із собою військовий скарб та всі відзнаки гетьманської влади. Керувати краєм він залишив замість себе наказного гетьмана Михайла Ханенка. На Україні Наддніпрянській "Тетеря вже більше ніколи не з'являвся. За вірність королеві він отримав на Волині багатий маєток, містечко Колки і там «доживав віку як поміщик». Про подальші п'ять років його життя немає жодних звісток. Тільки 1670 року в звіті Острозької комісії згадано, що, крім скарбу й клейнодів, Тетеря захопив із собою також документи, які гарантували права й привілеї Україні. Грамота короля Міхала від 22 грудня 1670 року, яка стверджувала Острозьку комісію, мовить, що «козакам не варто скаржитися королеві на Тетерю, позаяк їм раніше було оголошено, що вони можуть позивати його до судового трибуналу». Довідавшись про це. Тетеря оселився у Варшаві, маючи захист у суді. Козаки ж своєчасно не подали на нього позов і тому їхні спроби повернути собі загарбані Тетерею козацькі коштовності були марні.