ІВАН СУЛИМА

Ще й послали в Кодак військо

Чужу-чужаницю.

Іде бурлак чи комишник

Порогом-водою,

Його лове чуже військо

Й оддає в неволю.

Зажурились запорожці,

Що нема їм волі

Ні на Дніпрі,

Ні на Росі,

Ні в чистому полі.

Безумовно, волелюбні запорожці не могли довго зносити таких утисків, тому новому форпосту польсько-шляхетського уряду на Подніпров'ї не судилося проіснувати й місяця. Про зруйнування Кодацького замку знаходимо суперечливі відомості у тогочасних джерелах. Його будівничий інженер Боплан зафіксував: "Сулима, отаман частини повсталих козаків, повертаючись з моря і побачивши, що замок заважає йому повернутися додому, зненацька захопив його... і повернувся з козаками на Запорожжя". Дещо інші дані знаходимо в доповіді московського купця Якима Печенєва, який восени 1635 року прибув з України до Путивля: "Запорожские казаки, атаман Сулим поимал и выжег на Днепре городки, которые були поставлены вновь для проходу в Запороги запорожских черкас и литовских людей, и немец в тех городках побили и наряд поимали и пошли в Запороги". Отже, в обох випадках ідеться про успішне здобуття козаками фортеці, яка заважала вільному сполученню між Запорожжям і волостями. Зведена вище порогів, вона не становила перепони для повернення Дніпром з моря на Січ. Проте, у виключних випадках, коли турки зосереджували в гирлі Славути великі сили, запорожці добиралися додому обхідним шляхом по річках Дону і Міусу. З верхів'їв останньої чайки перетягувалися до ріки Самари, що могло трапитися й цього разу. Після такого тривалого і виснажливого рейду потрібна була ретельна підготовка для здійснення приступу укріпленого замку.

Втіленню в життя планів запорожців сприяла політична ситуація в Речі Посполитій. Влітку 1635 року основна частина коронного війська перебувала в Прибалтиці у зв'язку із загрозою агресії від Швеції. Там же знаходився і півторатисячний загін реєстрових на чолі з Костянтином Вовком. Про все це було відомо на Січі, тому серед нереєстрових інтенсивно велася підготовка до виступу.

З прибуттям влітку на Запорожжя Івана Сулими з чорноморського походу, де він разом з донським отаманом Олексієм Ломом вів облогу Керчі та Азова, відбулася велика козацька рада. Гетьманом було обрано Івана Сулиму, який і очолив повстання. Очевидно, він спочатку відіслав універсали на волості із закликом до боротьби, оскільки в джерелах відзначається, що "котрых де козаков выписывали поляки, и те выписные козаки вышли из литовских городов к тому ж гетману к Сулиму в собранье, и собралось де запороских козаков з гетманом с Сулимам тысеч с полтретьятцеть". Іван Сулима опирався саме на нереєстрове козацтво, на тих, хто не перебував на королівській службі. Що стосується чисельності повстанського війська, то існують різні цифри. Білоруський шляхтич Філіп Обухович вказує у своєму щоденнику, що Сулима очолив загін з восьмисот козаків. Проте, влітку 1635 року на Запорожжі було багато збіглих селян та міської бідноти, звідси більш реальними уявляються дані Львівського літопису — близько трьох тисяч чоловік.

На початку серпня запорозьке військо під проводом Івана Сулими виступило з Січі. Частина козаків піднімалася по Дніпру на чайках, інші просувалися в напрямку Кодака степом. Підійти непомітно до фортеці — майже немислимо, тому запорожці зупинилися за кілька верств (біля Гострої могили) і провели ґрунтовну розвідку. Водночас козаки рубали чагарники, готували в'язки хмизу та драбини для штурму замку. Іван Сулима зі своїми найближчими соратниками Павлом Бутом, Іваном Сорокою, Кіндратом Бурляєм узгоджували деталі задуманого плану.В ніч з 11 на 12 серпня, прикриваючись темрявою та гомоном порогу, запорожці непомітно оточили фортецю. За умовним сигналом (крик пугача) вони накидали у рови хмизу для швидкої переправи під мури і пішли на приступ. Водночас кілька козаків несподівано напали на вартових жовнірів і відкрили ворота замку. По приставних драбинах запорожці вдерлися з різних боків на територію фортеці. Раптова поява повстанців викликала страшенну паніку серед жовнірів. Вони не зуміли організувати оборону, тому через кілька годин майже вся залога була знищена. Врятувалося лише п'ятнадцятеро чоловік, які знаходилися в той час у роз'їзді. За наказом Сулими всі дерев'яні споруди спалили, а вали зруйнували, "щоб біля наших рідних порогів і згадки не лишилося про поляків".