ЯРОСЛАВ МУДРИЙ

Однак з «Хроніки» сучасника тих подій саксонця Тітмара дізнаємось, що Святополка в дні загибелі Бориса й Гліба взагалі не було на Русі. Посаджений за непокору, Володимиром до київської в'язниці ще 1012 р., він, скориставшись із смерті великого князя, вирвався з ув'язнення і помчав до тестя, польського князя Болеслава Хороброго. Хто ж тоді у дійсності забив Бориса й Гліба? Джерела про це мовчать. Дехто з істориків припускає, що Гліб загинув у боротьбі з самим Ярославом, а Борис наклав головою в битві проти свого старшого брата Мстислава з Тмутаракані. Мабуть, вчені ніколи не дізнаються істини.

Зате правдивим є повідомлення літопису, що 1018 р. Святополк умовив тестя піти воювати проти Ярослава, який на той час посів великокнязівське крісло. Ярослав з військом зустрів нападників на Західному Бузі. Йому не пощастило: генеральна битва завершилася повною поразкою Ярославового війська, йому довелося з кількома дружинниками знову тікати до Новгорода Великого. А Святополк із Болеславом Польським увійшли до Києва. Здавалося, колесо воєнної фортуни зробило повний оберт назад і Ярославу в сорок років доведеться починати життя спочатку. Та новгородський князь не занепав духом.

Обставини на півдні Русі в останні місяці 1018 р. складалися на користь новгородського вигнанця. Святополк полаявся з тестем, і Болеслав з військом подався до Польщі. А в той час Ярослав спішно збирався з силами у Новгороді, жителі якого знову підтримали князя, вважаючи своїм. Вже взимку 1018/19 р., нотує «Повість временних літ», «пішов Ярослав на Святополка, і втік Святополк до печенігів».

Навесні 1019 р. Святополк з дружиною й багатолюдною печенізькою ордою здійснив свій останній похід на Київ. «Ярослав зібрав силу воїнів і пішов йому назустріч, — пише Нестор. — На сході сонця зійшлись супротивники, і бій був жорстокий, якого ще не бувало на Русі. І, за руки хапаючи один одного, рубались і сходились тричі, так, що низинами кров текла. І надвечір взяв гору Ярослав, а Святополк побіг». Незабаром потому невдачливий претендент на престол загинув, не знати й -де. «Ярослав же, — урочисто підсумував свою розповідь літописець, — сів у Києві, потрудившись із дружиною своєю, показавши перемогу й труд великий». Та справжня державна праця князя лише розпочиналася.

Русь була страшенно розорена чотирирічною братовбивчою війною. Під час жорстокої боротьби між нащадками Володимира Київ дуже потерпів від великої пожежі, був розграбований польським військом. Ярославу довелось зосередити зусилля на відбудові країни й стольного града Русі. Владнавши миром справу з братом Мстиславом, що отаборився в Чернігові, й приборкавши племінника Брячислава, котрий сидів у Полоцьку, київський князь спершу зміцнює західні рубежі Руської землі. Він відвойовує у польських феодалів загарбані було Болеславом Хоробрим західні землі, дає одкоша агресивним ятвязьким князькам.

Ярославу належить честь остаточного розгрому печенізьких орд. 1036 р. печеніги обступили Київ, і князь дав генеральну битву ворогові. «Повість временних літ» з торжеством пише: «Була січа жорстока, і ледве надвечір узяв гору Ярослав. І, побігли печеніги в різні боки, і не знали, куди бігти. Одні, тікаючи, тонули в Сетомлі, інші в інших річках, а ще інші бігають, невідомо де, до нинішнього дня».

Відтоді печенізькі орди назавжди залишили руське порубіжжя.

У перебігу виснажливої боротьби з хижими печенізькими ханами Ярослав зміцнював південні Кордони Русі. Він продовжив справу свого батька Володимира, що збудував на рубежах із степом величезні й довгі, у багато сотень верст, земляні вали з укріпленими фортецями на них, прозвані в народі «Змійовими валами». Ярославу довелось збудувати захисну лінію вздовж Росі.Усунення печенізької загрози дозволило Ярославу зосередитися на внутрішніх справах. Давньоруський уряд тоді багато зробив для утвердження Києва в ролі політичного осередку країни. Князь виступив ініціатором упорядкування законодавства. В роки його правління в Києві було створено перше писане зведення законів Київської Русі — Руську Правду. Ярослав розбудував Київ, прикрасив його величними спорудами. «Повість временних літ», на жаль, лише в найзагальніших рисах розповідає про цей бік діяльності князя: «Заклав Ярослав місто велике, у якого нині Золоті ворота, заклав і церкву святої Софії, митрополію, і далі церкву святої Богородиці Благовіщення на Золотих воротах, потім монастирі святого Георгія і святої Ірини».

Головну споруду Києва часів Ярослава Нестор якщо й згадав («заклав Ярослав місто велике...»), то у завуальованій формі. Між тим це були величезні укріплення «міста Ярослава», циклопічні земляні вали висотою більше ніж 25 метрів, на яких стояли міцні дубові стіни й могутні башти. Досить сказати, що обнесена валами територія «міста Ярослава» у сім разів перевищувала за площею «місто Володимира» — своєрідний київський кремль кінця Х — початку XI ст.

Коли спробувати уявою історика відтворити неповторний образ Києва часів Ярослава Мудрого, то перед нами постане величне місто з прекрасними будовами: пишними княжими палацами, просторими боярськими хоромами, чепурними будинками городян, над якими височіли розкішні храми — Десятинна церква, Софійський собор, монастирі Георгія та Ірини, церква Василія та ін. Стольний град Русі був оточений велетенськими укріпленнями, у яких було прорізано кілька вражаючих уяву воріт: Золоті з церквою Богородиці на вершечку, а також Софійські, Лядські, Печерські. Слава Києва тієї пори лунала не лише на Русі, а й на Заході. Знаменитий германський хроніст XI ст. Адам Бременський назвав Київ окрасою Русі й навіть суперником самого Константинополя.