МИХАЙЛО ХАНЕНКО

Відчуваючи небезпеку, Ханенко просив короля вислати йому військову охорону. Про те, що Ханенко із запорожцями перейшов під заступництво Польщі, доніс цареві 27 січня 1671 року архімандрит Києво-Печерської лаври Інокентій Гізель.

За допомогою Ханенка польська шляхта намагалася підкорити собі Правобережну Україну. Король шукає підтримки Москви, яка також боялася розумного, далекоглядного гетьмана Дорошенка. Там починається кількалітня війна між Дорошенком і Ханенком за булаву. Ханенка підтримують запорожці й Сірко, які незлюбили Дорошенка за те, що він віддався невірним бусурманам. Весною 1671 року відбуваються криваві війни Ханенка й Сірка на Білоцерківщині біля Ставища. Тоді й Кальницький полк, що його Дорошенко послав у Крим захищати татарські улуси від запорожців, узяв сторону Ханенка. Польському королеві здалися замки й гарнізони в Немирові, Могилеві, Ладижині, Рашкові, Брацлаві, Стіні. Ханенко з Сірком зупинилися в Ладижині. Вельми популярним у цей час на Україні був Іван Сірко. Його хотіли обрати гетьманом, і це тривожило Москву. З цього приводу цар писав бояринові Ромодановському 8 червня 1672 року: «Як ньіне ведомо вам, великому государю, учинилось, что генеральная старшина й все войско запорожское й чернь того Йвана Сирка хотят обрать гетьманом». А через кілька місяців Сірка обирають гетьманом у Тобольську сибірські ведмеді й соболі.

За намовою Дорошенка турецький султан Магомет IV весною 1672 року посилає проти польського короля 300-тисячну армію, яка 18 серпня облягла і легко здобула Кам'янець-Подільську фортецю, їй на допомогу спішили козацькі полки Дорошенка і 40 тисяч кримських татар. Король наказав Ханенкові перешкодити супротивникові з'єднатися з турками. Біля села Четвертинівки, що на берегах Росі, неподалік Ладижина, в двобій вступили козацькі загони обох гетьманів. У першій сутичці Ханенко відігнав авангарди свого супротивника, але тут же козацько-польські війська зазнали нищівного удару. Тільки 4-ом тисячам козакам Ханенка вдалося втекти до Ладижина і сховатися в замку. Врятувався й Сірко з 500 козаками. Військам Дорошенка відкрився безперешкодний шлях на Кам'янець. Отямившись, Ханенко з'єднався з поляками, але його ім'я на якийсь час губиться в полум'ї пожеж і руїн і виринає він з дружиною і дітьми в Полонному, Любарі, Дубні.

Здобувши Камянець, турки перетворили християнські храми в мечеті: вродливих жінок забрали до гаремів, з хлопців робили яничарів. Поширювались чутки, що турецька армія рушить на Київ. Тим часом польський король відступив до Львова, а султан незабаром повернувся зимувати за тихий Дунай.

18 жовтня 1672 року біля Бучача польський король змушений був укласти з турками ганебну й тяжку для себе угоду. Він віддав Туреччині Поділля, а Брацлавщина і південна Київщина відійшли під булаву Дорошенка, який проголосив самостійну державу під протекторатом Туреччини.Повертаючись до своєї столиці Чигирина, Дорошенко зупинився в резиденції Ханенка в Христинівці, що біля Умані, знищив його прибічників — одних скарав на горло, інших ув'язнив. Уманці визнали Дорошенка своїм гетьманом. Полковником тут він призначив Грозденка, поставив свій гарнізон, що складався з найманих полків — Сердюцького і Компанійського. Полковник Силичич на Великдень 1673 року, бувши п'яним, зчинив бійку на вулиці, й розгніваний народ вигнав його. Уманці знову покликали до себе Ханенка, який жив тоді на Волині. Він востаннє вступає у битву з Дорошенком за булаву і просить допомоги у запорожців і поляків. З ними вирушає до Чигирина. Довідавшись про небезпеку, Дорошенко посилає орду. Війська обох супротивників зіткнулись на річці Росі, біля Стеблева. Дорошенків табір окопався, а Ханенкові загони, відчуваючи перевагу, кілька днів наступали на нього. Тим часом несподівано з'явилася кримська орда. Польські війська і козаки були розгромлені. Ханенкові міста — Умань, Ладижин, Лисянка та інші віддано туркам на спустошення. Населення Правобережжя кидало рідні краї, переселяючись на Лівобережжя. Правобережна Україна незабаром остаточно втрачає залишки своєї політичної і державної самостійності, й сусідні держави Росія, Польща, Туреччина поділили Україну між собою.

Восени 1673 року гетьман Ханенко разом з військом, яке спочатку налічувало 12 тисяч, а через холод під зиму зменшилося до двох-трьох тисяч, кілька тижнів стояли біля Києво-Печерської лаври, на острові Чорториї, сподіваючись, що цар дозволить йому безпечно вирушити Лівобережжям на Запорожжя. Наступала зима, не ставало паші для коней, і Ханенко зимував у Димері. Втративши останню надію на булаву, він шукає порятунку в гетьмана Самойловича. На переяславській раді 19 березня 1674 року Ханенко поклав булаву і бунчук перед російським боярином і воєводою та лівобережним гетьманом, присягнувши на вірність Москві. Цар щиро наділив його маєтками на Лівобережжі, вибачив «гріхи».

Останні шість років свого життя Михайло Ханенко прожив у Козельці, Лохвиці та Києві, не перестаючи втручатися в політичні справи. В 1677—1678 роках його навіть ув'язнили за зносини, які він начебто відновив з Польщею. Незабаром, 1680 року Ханенко помер. Місце його поховання невідоме. Михайло Ханенко мав і свій родовий герб, який він отримав 1661 року від Яна Казимира.

Рід Ханенків дав нашій культурі Миколу Ханенка (1691-1760), який займав різні високі посади й чини в козацькому війську. Як однодумець Павла Полуботка в 1723—1727 роках сидів у в'язниці. Залишив цінне історичне джерело «Діаріуш» («Щоденник»). Другий Микола Ханенко (1805-1895) склав «Історичний опис деяких місцевостей Чернігівської губернії» та упорядкував «Родинні документи роду Ханенків».