Історія України. Шпаргалка
24. Проголошення Західноукраїнської Народної Республіки, її внутрішня та зовнішня політика.Українці, які проживали на території Західної України, в результаті неймовірних зусиль проголосили незалежність свого регіону - ЗУНР. Однак сусідні держави - Польща, Румунія та Чехословаччина претендували на ці території. Єдиним союзником ЗУНР стала УНР, проте вона й сама потерпала від натиску ворогів. Сили були не рівні і після дуже короткого часу самостійного існування територія ЗУНР була загарбана державами-сусідами. Об'єднання ЗУНР і УНР показало всепереможне бажання українського народу жити в єдиній соборній українській державі.
25. Історичне значення та уроки боротьби українського народу за незалежність у 1917-1920 рр.
Хоча Українська національно-демократична революція зазнала поразки, проте змагання за волю не були марними. Вони стали яскравим прикладом майбутнім поколінням, дали неоціненні уроки боротьби за незалежність та побудови власної державності.
26. Суспільно-політичне життя укр. земель у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини в 20-30-х роках.
Західноукраїнські землі протягом 20-30-х рр. перебували у складі Польщі, Румунії та Чехословаччини. Вони являли собою відсталі в економічному відношенні, аграрні регіони. Уряди держав-окупантів мало піклувалися про економічний та соціальний розвиток українських регіонів, переслідували українське політичне та культурне життя. Це викликало опір місцевого українського населення. Політичне життя в регіоні було розвинутим, особливо у Польщі. Саме тут з'явилася партія, що намагалася продовжити традиції Української революції, висунувши гасло побудови самостійної соборної української держави. Приємним винятком були українські землі у складі Чехословаччини. Проте й там ситуація змінилася на гірше після невдалого проголошення самостійності Карпатської України та окупації її території Угорщиною.
27. Спроба державного перевороту у серпні 1991 р. і реакція на неї в Україні.
19 серпня 1991 р., коли М.Горбачов перебував на своїй дачі на кримському мисі Форос, Із Кремля на весь світ повідомили про його "хворобу", неможливість подальшого виконання обов'язків президента СРСР і перехід повноважень глави держави до віце-президента Г.Янаєва. Владу перебирав так званий Державний комітет з надзвичайного стану в СРСР (рос.ГКЧП). До його складу, крім Г.Янаєва, увійшли також прем'єр-міністр СРСР В.Павлов, голова КДБ В.Крючков, міністр оборони Д.Язов та кілька інших вищих урядовців. Своєю головною метою заколотники проголосили "врятування єдиної держави".
Україна, яка стала каменем спотикання на шляху до замаскованого збереження імперії, була одним з найважливіших об'єктів діяльності гека-чепістів. До Києва терміново було відряджено представника заколотницької хунти генерала Варенникова, який, заручившись підтримкою першого секретаря компартії України С.Гуренка, намагався схилити Л.Кравчука до визнання легітимності ГКЧП. Ці зусилля виявилися марними — хоча й не зовсім послідовно й рішуче, але все ж Голова Верховної Ради України засудив переворот і не визнав правочинності розпоряджень ГКЧП на території України.
Військові частини, дислоковані в Україні, а також міліція та інші силові структури не підтримали заколотників. Деякі місцеві ради, особливо у західних областях України, рішуче й недвозначно виступили проти узурпації влади купкою заколотників і закликали населення не визнавати їх. Фракція Народної Ради в українському парламенті закликала народ до громадянської непокори й до всеукраїнського страйку проти наступу диктатури. У зверненні Львівської обласної ради до населення області містився заклик "у разі спроби насильницького усунення демократично обраної народом влади відповісти масовими актами громадянської непокори".
З-поміж усіх політичних сил України лише керівництво компартії стало на бік заколоту. Вже 19 серпня ЦК компартії надіслав низовим організаціям таємні шифротелеграми, якими закликав "ужити заходів до участі комуністів у сприянні Державному комітетові з надзвичайного стану в СРСР" і не керуватися Конституцією України. Також давалися інструкції "гальмувати екстремістські настрої" та "виключити" демонстрації, мітинги, маніфестації та страйки протесту.
Партії та організації національно-демократичної орієнтації (Рух, УРП, ДемПУ, УХДП, товариство "Меморіал", комітет солдатських матерів та ін.) рішуче виступили на захист демократії й суверенітету України. Тим часом, після невдалої спроби в ніч проти 21 серпня заколот провалився.