Гетьманство в Україні

Українська Гетьманська держава за 116 років свого існування (1648—1764) мала 17 гетьманів. Назвемо їх усіх поіменно: Богдан Хмельницький (1648—1657); Іван Виговський (1657—1659); Юрась (Юрій) Хмельницький (1659—1663); Павло Тетеря, правобережний гетьман (1663—1665); Іван Брюховецький, лівобережний гетьман (1663—1668); Степан Опара, правобережний гетьман (1665); Петро Дорошенко (1665— 1676); Суховієнко, кошовий гетьман (1668—1669); Дем'ян Многогрішний, лівобережний гетьман (1668—1672); Михайло Ханенко, правобережний гетьман (1669—1674); Іван Самойлович (1672—1687); Іван Мазепа (1687— 1709); Іван Скоропадський (1708—1722); Пилип Орлик, гетьман в еміграції (1710—1742); Павло Полуботок, наказний гетьман (1722—1724); Данило Апостол (1727—1734); Кирило Розумовський (1750—1764).

У процесі формування гетьманської влади як української державної інституції в назву «гетьман» до 1648 р. вкладалося поняття найвищого військового керівника козацтва.

Михайло Грушевський у своїй «Ілюстрованій історії України» подає складений ним «Порядок українських гетьманів», називаючи першими гетьманами тих козацьких керівників, котрі діяли з середини XVI ст. Імена цих людей, хоч вони й не мали гетьманського титулу, згадуються в історичних джерелах. Зауваживши, що «не можна відрізнити менших ватажків від гетьманів, признаних усіма, ані зложити ряд гетьманів без перерви», Грушевський у свій «Порядок українських гетьманів» включив і польських так званих «кресових» старост, магнатів і шляхтичів, які, будучи прикордонними урядовцями Польщі, очолювали козацькі загони в походах проти татар.

Щоправда, відомий учений починає список з Дмитра Вишневецького, православного князя, родовід якого пов'язаний з Рюриковичами й Гедиміновичами — литовською правлячою династією. Вишневецький прагнув звільнити південні українські степи від панування ханських орд, знищити турецькі фортеці в пониззях Дніпра, а згодом і оволодіти Чорноморським узбережжям. У середині XVI ст. він побудував замок-фортецю на Малій Хортиці, звідки ходив у походи проти татар і на турецькі фортеці.

Офіційно термін «козацький гетьман» або «гетьман Запорозького Війська» почали застосовувати з часів виникнення реєстрового козацтва (70-ті роки XVII ст.). Під час великих походів і повстань влада реєстрового гетьмана поширювалася на все козацтво. Серед згадуваних Грушевським гетьманів реєстрового козацтва є й Михайло Дорошенко, який діяв у 20-х роках XVII ст. Проводирі великих козацько-селянських повстань 30-х років XVII ст., що були спрямовані проти панування Польщі в Україні, теж називалися козацькими гетьманами. їхні імена були широко відомі, про них багато говорилося в історичних джерелах.

Над усіма вище названими гетьманами періоду до Богдана Хмельницького як недосяжна вершина височить постать Петра Сагайдачного. Під його проводом козацтво оформилося в могутню військову силу, запанувало на Чорному морі. Він очолив національно-визвольну війну проти найбільшої держави тогочасного світу — султанської Туреччини та її васала — Кримського ханства, увів козацтво в європейський історичний процес.

З числа тих, хто тримав гетьманську булаву, героями дослідницьких есе даної книжки обрано шістьох. Авторка зупиняється саме на цих особах тому, що їх об'єднувало найважливіше — вони були носіями ідеї незалежної самостійної Української держави. Втіленню цієї ідеї в дійсність вони присвятили все своє життя, поставивши за мету попередньо вибороти звільнення українського народу від панування чужинців. Діяти цим гетьманам довелось у найскладніших, найтяжчих, іноді найтрагічніших для України історичних умовах. Такі великі держави, як Польща, Османська імперія — Туреччина, Кримське ханство, Московія (пізніше Російська імперія), домагалися повного загарбання України, вели між собою війни за оволодіння її землями.

Богдан Хмельницький, під проводом якого український народ у війні 1648—1657 років повалив польське панування в Україні, був творцем, будівничим і найвищою владою Української Гетьманської держави, першим гетьманом України. Він забезпечив Україні як незалежній самостійній державі численні міжнародні зв'язки, політичні союзи. В останні роки життя Богдан Хмельницький мав намір відійти від союзу з Москвою, котра порушувала україно-російський договір, наступала на права та вольності України.

Гетьман Іван Мазепа намагався зробити з України європейську державу, підняти й зміцнити значення й престиж гетьманської влади, яка за десятиріччя руїни зазнала страшної девальвації. Жодний із гетьманів не зробив так багато, як Мазепа, для розвитку культури та духовності українського народу. Спроба цього гетьмана вирвати Україну з-під московського ярма, реалізувати велику ідею незалежної самостійної Української держави зазнала краху. Але протягом трьох століть ця ідея жевріла в серцях найкращих синів і дочок українського народу. Корені сучасної незалежності України певною мірою лежать у великій ідеї Мазепи.Гетьмани Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа належали до тих, не таких уже й численних постатей, чиїми іменами називають епохи. Отже, в історії України була доба Сагайдачного, доба Богдана Хмельницького і Мазепина доба.