ПОЛІТИЧНІ СИЛИ В УКРАЇНІ ПІСЛЯ ЛЮТНЕВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917 р. УТВОРЕННЯ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ

Більшовики були змушені залишити з’їзд i переїхати до Харькова, де провели свій окремий з’їзд.Незважаючи на всi своi зусилля, лiдери Центральної Ради не змогли швидко добитися повноцiнного територiального представництва, хоча це питання не сходило з порядку денного практично до останнiй хвилини iснування Центральної Ради. Пiдсумок проблем представництва пiдбивався 20 березня 1917 року. На засiданнi Малоi Ради виступiв Михайло Грушевський. Вiн нагадав, щo склад Центральної Ради поповнився новими органiзацiями українських мас, якi одна за одною виходили на політичну арену. Центральна Рада прагнула як найскоріше передати своє місце представництву утвореному на підставі виборчого права Української землі.

Приймалися окремi акти, що визначали правовi засади дiяльностi Центральної Ради. Зокрема, 25 листопада 1917 року було схвалено закон про утримання Центральної Ради за державний кошт, 16 квiтня 1918 року – закон про недоторканнiсть членiв Центральної Ради, тобто вони кoристувались такими ж правами, як i «класичний» парламент. 9 квiтня Центральна Рада затвердила закон про право безмитного придбання книжок та iнших видань бiблiотекою Центральної Ради.

Функції українського уряду виконував Генеральний Секретаріат. Пiсля оголошення IV Унiверсалу Генеральний Секретарiат перетворився на Раду Народних Мiнiстрiв.

Уже пiсля утворення УНР український уряд пережив чимало криз, зумовленних рiзними факторами, i в результатi за часiв Центральної Ради його склад мав такий вигляд: голова мiнiстрiв – Голубович (укр. с.-р.); мiнiстри: внутрiшнiх справ – Ткаченко (укр. с.-д.); вiйськових i морських справ – Жуковський (укр. с.-р.); судових – Шелухiн (укр. с.-ф.); земельних – Ковалевський (укр. с.-р.); харчових – Колiух (укр. с.-д.); працi – Михайлiв (укр. с.-д.); пошт i телеграфiв – Сидоренко (с. сам.); залiзничних шляхiв – Сокович (укр. с.-р.); фiнансiв – Препелиця (укр. с.-р.); просвiти – Прокопович (с.-ф.); торгiвлi й проимислу – Фещенко-Чопровський (с.-ф.); державний секретар закордонних справ – Любинський (укр. с.-р.); державний контролер – Лотоцький (с.-ф.).

Перед українським урядом постали тiж самi проблеми, що й перед Центральною Радою. Це були соціально-економічні проблеми державотворення.

У галузі державотворення після проголошення УНР на перший план постає проблема, яка полягла в прагненні розділити «сферу впливу» між Генеральним Секретаріатом і самою Центральною Радою, хоча вона так і не дістала свого розв’язання. В результатi сталося так, що Центральна Рада як законодавчий орган i Генеральний Секретарiат як орган виконавчий займалися одними й тими ж самими питаннями, по яких приймались то постанови, то закони. Наприклад, протягом грудня 1917р. i Центральна Рада, i Генеральний Секретарiат зверталися до проблеми цiноутворення. На жаль, навiть конституцiя УНР не вирiшила цiєi проблеми.

Однак за тих умов українській справі значно більшої шкоди завдавало не протистояння «гілок влади», а партійні чвари й суперечки між політичними силами, які реально впливали на державне будівництво.

Центральна Рада все ж таки зробила важливий крок в напрямі формування державного механізму, ухваливши 25 листопада 1917р. закон про порядок видання нових законів, відповідно до якого залишалося «в силі доприйдучих змін законодавчим порядком усі державні уряди й установи, які зоставадлися на території Української Народної Республіки по день 7 листопада 1917р.». Цей акт фактично заклав правові основи державного будівництва. Видані ще до жовтневого перевороту універсали й декларації мали здебільшого політичний і пропагандистський характер та були разараховані на тривалий переговорний процес з російським центром щодо кожного генерального секретаря, кожного конкретного повноваження. Проте жовтнeвi подii в Петроградi докорiнно змiнили ситуацiю i поставили Центральну Раду перед необхiднiстю термiново будувати державу в повному обсязi.

Як вiдомо, в аналогiчнiй ситуацii бiльшовики ламали стару державну машину. Лiдери Центральної Ради, навпаки, прагнули пристосувати її до потреб нацiонального самовизначення. Наприклад, вiдповiдно до спецiального закону, ухваленого Центральною Радою 9 грудня 1917р., функцii Головноi скарбницi та Українського Державного Банку виконували Киiвська губернська скарбниця та Киiвська контора Держбанку.

Варто звернути увагу й на таку деталь. Однi iнституцii починали дiяти ще до того, як вiдповiдним чином «легалiзувалися». Так, посада Генерального контролера iснувала ще в першому складi Генерального Секретарiату, однак 23 березня 1918 р. його канцелярiя подає на розгляд Центральної Ради проект закону «Про тимчасову організацію державного контролю». Створення ж деяких інших, навпаки, декларувалося значно раніше, ніж до них доходили руки. Ще в жовтні 1917 р. Декларація Генерального Секретаріату передбачила організацію економічного комітету. Однак ця ідея стала реалізуватися лише в останні місяці існування Центральної Ради, коли 31 березня 1918 р. до неі надійшов проект закону «Про вищу економічну раду УНР».Організація місцевої влади. Ії загальні принципи вперше окреслив ще до утворення УНР М.Грушевський, який розробив таку схему: «Щоб не було ніякої тісноти від власті людям, щоб вона не коверзувала людьми, не накидала їм своєї волі, немає бути іншої власті тільки з вибору народного!»