Історія України
Важко сказати, який би перебіг прийняли події. Коли б ідей¬ний і дисциплінований легіон Українських січових стрільців з'єд¬нався з січовими стрільцями Є.Коновальця, польський опір у Льво¬ві було б локалізовано. По-друге, без участі січових стрільців Укра¬їнський національний союз навряд чи наважився розпочати повстання проти гетьмана, а це збільшило б можливість порозумін¬ня між соціалістичними партіями і гетьманом.21 листопада 1919 p. Українська Національна Рада уповнова¬жила Л.Цегельського та Д.Левицького поїхати до Києва для перего¬ворів про об'єднання Галичини зі Східною Україною. Проте, там уже палахкотіла громадянська війна, тому 14 грудня у Фастові було підписано так званий Передвступний договір з Директорією УНР, шо включав такі пункти: 1) ЗУНР виявила бажання об'єднатися з Великою Україною як складова частина цілого; 2) обидви уряди мають подбати про здійснення цього; 3) ЗУНР притримує свою територіальну автономію; 4) цей договір буде опубліковано за зго¬дою Директорії УНР та Державного Секретаріату ЗУНР.
Гетьман Скоропадський зрікся влади 14 грудня 1918 р., тому договір був укладений не з тодішнім урядом України, а лише з представниками повстанців, що воювали проти гетьмана. З цього видно, що в той час настрої галичан схилялися у бік республіканців.
Перший уряд ЗУНР саморозпустився, і було створено новий під проводом С.Голубовича.
Перша сесія доповненої Української Національної Ради прий¬няла Передвступний договір про об'єднання всіх українських зе¬мель в одній державі за умови, що до скликання Установчих зборів найвища влада в Галичині належить Українській Національній Раді та її виконавчому органу — Державному Секретаріату. Сесія обрала делегацію у складі 65 чоловік для участі в святкуванні проголошен¬ня соборності. Ця делегація мала засідати в Трудовому конгресі, що був Всеукраїнським передпарламентом. Акт соборності відбувся 22 січня 1919 р. в Києві на Софійській площі, де було проголошено Універсал: "Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України — Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Угорська Русь) й Наддніпрянсь¬ка Велика Україна. Віднині є єдина незалежна Українська Народна Республіка"*.
Після проголошення Акта соборності Галицька держава отри¬мала назву Західна область Української Народної Республіки. Про¬те фактичної злуки не відбулось: організація влади ЗУНР не зміни¬лася й обидві держави надсилали кожна свої окремі місії за кордон.
Західноукраїнська Наро¬дна Республіка не поспішала остаточно об'єднатися з Наддніпрян¬ською Україною, і на те були поважні причини. У січні 1919 p. обидві республіки послали спільну делегацію на мирну конферен¬цію до Парижа, де обстановка у чотирьох частинах України розгля¬далася окремо. Найкращим було становище Галичини, бо з розпа¬дом Австрії всі народи, що входили до її складу, дістали право на розбудову власного життя у власній державі.
На практиці сталося інакше. Уряд ЗУНР негайно, в листопаді
1918 повідомив президента Вільсона про своє оформлення і просив захисту проти намагань Польщі анексувати Галичину. Польський комітет народовий, представник Польщі на мирній конференції, вжили заходів, щоб донести світові, що українські війська перебу¬вають під командою німецьких старшин і що створення України в інтересах Німеччини та Австрії.
Наприкінці лютого 1919 p. мирна конференція направила місію до уряду ЗУНР для переговорів з приводу перемир'я з Польщею. Члени місії виявили повне нерозуміння взаємовідносин Галичини і Польщі, і, поставивши вимогу негайно припинити воєнні дії, запро¬понували демаркаційну лінію між Галичиною та Польщею. Третина Східної Галичини зі Львовом та Дрогобицьким районом (нафта) залишалася за Польщею. Уряд ЗУНР цієї пропозиції не прийняв, і війна з Польщею продовжувалася. Внаслідок скарг уряду ЗУНР до мирної конференції 4 квітня 1919 p. було вислано іншу комісію під головуванням генерала Боти. Новий міжнародний проект українсь¬ко-польської угоди був більш сприятливий. За Галичиною залишався Дрогобицький повіт. Уряд ЗУНР .прийняв цей проект. У квітні
1919 р. до Польщі із Франції прибула добре озброєна армія генерала Галлера. Вона була призначена Антантою виключно для боротьби проти більшовиків, але польський уряд спрямував її проти галицької армії. Перед переважаючими силами французів війська галицької армії відступили.
На початку червня, щоб запобігти падінню дисципліни, було. проведено реформу: президентові Є.Петрушевичу надано права диктатора, він створив Раду уповноважених (С.Голубович, С.Витвицький, В.Курманович, І.Мирон). Диктатура сприяла заспокоєн¬ню у війську й припинила анархію. Внаслідок цього галицька армія мала успіхи, але вони були нетривкі.