Литовсько-польський період в історії України (14-15 ст.). Люблінська і Берестейська унії, їх оцінка та наслідки для України
Важливу роль в укладенні унії відіграло те, що її прибічником виявився тодішній великий князь литовський та король польський Сигізмунд-Август.
Всередині XVI ст. навколо унії розгорнулася гостра боротьба між польськими панами і литовськими прибічниками унії з одного боку та противниками унії (здебільшого ними були українські та білоруські магнати) з іншого боку.
Ситуацію в Литві ускладнила Лівонська війна (1558-1583) між Московією та Лівонським орденом. Литва взяла участь у бойових діях на боці ордену. Внаслідок цього московське військо здобуло 1563 року Полоцьк, що належав до того часу Литві.
Литва опинилася у критичному становищі. Для продовження війни вона потребувала внеличезних коштів та війська. Тому шляхта в Литві (як литовського, так і українського та білоруського походження) вимагали унії з Польщею, щоразу стикаючись з опором магнатської олігархії.
1.2. Люблінський сейм 1569 р. та прийняття унії.
“Коли після безплідних сеймів 1565-66 рр. Наприкінці 1568 р. з питання про унію в Любліні було призначено новий сейм за участю представників литовських станів, литовські магнати і тут зуміли утримати представників шляхти в повній слухняності та звели спільний сейм до конференцій двох окремих сеймів” [2,114].
Це виявилося в тому, що, коли литовське бачення унії (зі збереженням широкої автономії) розбіглося з польським (зі злиттям Литви й Польщі в одну державу), то посли Литви – князі К.Острозький, Г.Ходкевич, Є.Волович, К.Радзивілл та ін. – вирішили зірвати сейм і таємно виїхали з Любліна, щоб зібрати шляхетське ополчення для боротьби проти унії.Проте Сигізмунд-Август за підтримки польських магнатів та шляхти обох країн оголосив універсал про відібрання в Литви та приєднання до Польщі Волині й Підляшшя. Не відчувши реального спротиву послабленої війною та суперечностями Литви, король видав ще один універсал про приєднання до Польщі Київщини й Брацлавщини.
Таким чином, територія Великого князівства Литовського вдвічі зменшилася. Тепер литовські посли змушені були повернутися на сейм. Вони просили не відбирати в них маєтності й зберегти певну автономію залишкам їхньої держави. Поступилися і найбільші противники унії українські магнати О.Чарторийський, К.Острозький, Б.Корецький, К.Вишневецький, розраховуючи на те, що не будуть позбавлені своїх привілеїв.
Отже, 1 липня 1569 р. було підписано Люблінську унію, у відповідності до якої Польське королівство та Велике князівство Литовське об`єдналися в єдину державу – Річ Посполиту з виборним королем, спільним сеймом, спільною казною й грошовою одиницею, єдиною зовнішньою політикою.
Литва втратила свою державність, ставши частиною Речі Посполитої та зберігаючи автономію лише в місцевому управлінні, організації війська та судочинства. З усіх українських земель під владою Литви залишилися тільки Берестейщина та Пінщина, що межували з Білоруссю, а всі решта українські землі, тобто переважна більшість їх, відійшли під владу Польщі.
Люблінський сейм закінчився в середині серпня 1569 р. За словами М.С.Грушевського, “…в декілька засідань на ньому було здійснено те, чого не могли досягнути тривалі війни і сторіччя дипломатичних переговорів і хитрощів”[2,118].
1.3.Наслідки Люблінської унії для України.
Для України Люблінська унія мала вкрай негативні наслідки. Опинившися під владою кріпосницької й католицької Польщі, переважна більшість українських земель зіткнулися з загрозою для самого існування українців як окремої народності.
Як зазначає І.П.Крип`якевич, “Люблінська унія, усуваючи з українських земель литовську владу, знищила також рештки українськиї державних традицій, що заховалися під формами автономії у Великому князівстві Литовському…Весь розвиток життя ішов під важким наступом Польщі” [3,129-130].
Внаслідок унії польські магнати і шляхта здобули великі можливості для привласнення українських земель, нещадного визиску селян і міщан та для духовного поневолення народу. Українському народові доводилося докладати величезних зусиль, щоби не дати себе знищити чужій силі. Ці зусилля вивилися в зародженні та діяльності українського козацтва, братств тощо.