СС ГАЛИЧИНА
Тільки за півроку, від жовтня 1939-го по квітень 1940-го, в Західній Україні було репресовано 1 120 137 осіб. Це на 10 мільйонів населення Західної України — кожен десятий. Неймовірний розмах репресій, катувань, насильницьких засобів нав'язування комуністичного способу життя випав на долю західних українців.
Свавілля комуністичного режиму, керованого з Москви, масові репресії НКВД, руйнація вікового укладу життя людей на догоду комуністичній ідеології, колективізація, насаджувавння чужої культури, русифікація — все це призвело до того, що ще до початку війни між Німеччиною і СССР соціально-психологічна атмосфера в Західній Україні характеризувалася вкрай ворожим ставленням місцевого населення до московсько-більшовицької влади. Виринула, особливо серед української інтелігенції, думка: як позбутися жахливих наслідків такого "возз'єднання", як уникнути остаточного знищення українців більшовиками з Росії?
Тож характеристичним для того часу був пошук шляхів звільнення від більшовицького кривавого ярма. У цей самий час Гітлер, захопивши Чехословаччину, дає певну автономію словакам. До того ж, він, розпочавши війну із СССР, проголошує себе борцем із більшовизмом. Уже це не могло не викликати у західних українців певних сподівань щодо можливості отримання незалежної України з рук Гітлера. Ці сподівання ще більше зросли, тільки-но німецькі війська почали зазнавати поразок на Східному фронті.
Незаперечним є той факт, що як у часи першої світової війни, так і в часи другої, Україна не мала своєї державності, не мала достатніх сил протистояти цим двом агресорам — більшовицькій Росії і фашистській Німеччині. І через те частина українського населення, перш за все інтелігенція Галичини, вбачала вирішення проблеми незалежності Української держави через союз з Німеччиною. Інша частина населення України, яка довгий час жила в СССР, під впливом більшовицької пропаганди, бачила майбутнє України в союзі з більшовицькою Росією.
ОУН, вбачаючи в російському більшовизмі найбільшу небезпеку для народу України, в перші дні війни сподівалася знайти підтримку ідеї незалежності України у Німеччини. Тисячі українців як Західної, так і Східної України, відчувши панування комуністичного режиму, робили однаковий політичний вибір не на користь советської, а на користь німецької сторони.Не збираюся стверджувати, що цей вибір був кращим чи гіршим, ніж вибір українців, які вирішили шукати майбутнє України в союзі з більшовицькою Росією. В обох випадках наслідки були б для України однакові. Рятуючись від більшовицького, українці потрапляли в пащу німецького вовка.
Таку проблему можна розглядати як трагедію українців, що змушені були між двох вибирати менше зло. І як наслідок — воювати один проти одного під прапорами чужих держав, у чужих арміях, обстоюючи постулати ворожої для самої ідеї незалежності України ідеології.
2. Структура та завдання дивізії СС “Галичини”
Що ж являла собою дивізія СС «Галичина»? Повна назва дивізії «Галичина» — дивізія Waffen SS Galitchina. Waffen — це «війська СС» або «зброя СС». Після перших років війни з Радянським Союзом нацистська Німеччина гостро відчула брак людських ресурсів для формування бойових частин — попри те, що на Східному фронті у тилових, охоронних, зенітних частинах Вермахту служило понад мільйон совєтських громадян, головним чином із військовополонених.
Гітлер, як відомо, категорично заперечував проти формування російської та української армії та визнання слов‘янських народів рівноправними з арійцями. Таємно від фюрера були сформовані 21 національна дивізія під егідою цієї самої «зброї СС». Ці з‘єднання не були власне есесівськими хоча б тому, що проти цього категорично заперечував сам рейхсфюрер СС.
Дивізійники «Галичини» висунули умову — «ми не воюватимемо проти Заходу (тобто проти демократичних країн), воюватимемо лише проти комуністичного тоталітаризму».
Набір до Дивізії було оголошено 28 квітня 1943 року. Тоді в Україні не те що не було, а вже не могло бути прихильників нацизму, бо на той час німці себе показали, і ніхто вже не мав жодних ілюзій щодо націонал-соціалізму. Хто йшов до Дивізії? Про це красномовно говорить прокламація губернатора Галичини Вехтера, яка була видана вже після початку набору. У ній говорилося, що до «Галичини» будуть прийняті всі ті, хто ховався від мобілізації на роботи до Німеччини — «і гріхи їм буде скасовано». Були, звісно, і патріоти, які хотіли утворити українську військову частину. Треба брати до уваги час, коли творилася дивізія — початок 1943 року. Тоді німці відбили наступ Червоної армії, утворили фронт по річці Міус під Ростовом, контролювали Кубань. Німецькі війська стояли недалеко від Москви. За цих умов провід Українського центрального комітету (існувала така допомогова організація) домагався створення якоїсь української частини, яка б могла підсилити позицію України після закінчення війни.