УПА у період з 1939 до 1956рр.

Напередодні ІІ-ї світової війни 23 серпня 1939 р. було підписано радянсько-німецький пакт про ненапад (“пакт Ріббентропа-Молотова”), за яким Польща була поділена між СРСР та Німеччиною.

1 вересня 1939 р. Гітлер напав на Польщу. Тут було створене Польське генерал-губернаторство, що стало частиною Німеччини, до якого увійшли Лемківщина, Підляшшя, Холмщина.

17 вересня 1939 р. частини Червоної армії під командуванням маршала Тимошенка перетнули радянсько-польський кордон і увійшли на територію південно-східної Польщі (Західної України).

З приходом у Західну Україну радянських військ розпочалася “радянізація” краю:

- була заборонена діяльність українських і польських партій, громадських організацій, наукових, торгівельних, промислових товариств. Як і в СРСР мали право діяти тільки ВКП(б), комсомол, громадські об’єднання. Єдина організація, що чинила опір новій владі, була Організація українських націоналісті (ОУН), яка діяла в підпіллі.

ОУН вела боротьбу за незалежну Українську державу. Вже з перших днів більшовицької агресії і анексії Галичини восени 1939 р. ОУН не змогли чинити серйозного опору більшовикам. У вересні 1939 р. з польської в’язниці втікає Степан Бандера. Під його керівництвом ОУН пожвавлює визвольні змагання. З приходом у Галичину німецьких військ ОУН починає формувати свої військові з’єднання, які згодом дістали назву Українська Повстанська Армія (УПА), що остаточно сформувалася у жовтні 1942 р. УПА контролювала частину Волині, Полісся, а згодом і Галичину. Кінця 1943 р. її очолив Роман Шухевич. Ця армія налічувала у 1943-1944 рр. 30-40 тис. бійців, у 1943-1944 рр. – 20-25 тисяч.

Навесні 1943 р. загони УПА з’явилися на Черкащині (Холодний Яр), біля Умані. Повстанці завдавали постійних ударів по німецьких комунікаціях.

Всього за роки існування УПА в її лавах перебували до 400 тис. осіб.

30 червня 1941 р., коли німецькі війська зайняли Львів, Українські національні збори, що складалися з представників ОУН(б) вояків батальйону “Нахтігаль” (загін, створений ОУН(б) за підтримки німців) проголосили відновлення української державності та формували уряд (Українське Державне Правління) на чолі з Я. Стецьком.

Згодом був сформований законодавчий орган (Українська Національна Рада) на чолі з К. Левицький. Акт благословив митрополит А.Шептицький. оунівці сподівались на підтримку Німеччини. Однак у першій декаді липня гітлерівці розпочали масові гоніння на націоналістичних діячів, було заарештовано С. Бандеру, якого ув’язнили у концтаборі Заксенхоузен, де німці його тримали до вересня 1944 р., Я. Стецько, близько 300 членів ОУН, з яких 15 розстріляли.

З приходом Радянської армії в Західну Україну опір радянській владі набував масового збройного характеру. У західноукраїнських областях розпочалася справжня партизанська війна, очолена ОУН. До весни 1945 р. в лавах УПА перебувало близько 90 тис. осіб.

Військові підрозділи повстанців, що дислокувалися у лісах, опиралися на всебічну підтримку народу. ОУН-УПА повсюди мали мережу невеликих озброєних груп. У 1944-1945 рр. повстанці та націоналістичне підпілля здійснили 14,5 тис. терористичних і диверсійних актів, в результаті яких загинуло 30 тис. осіб, у тому числі і радянські функціонери.

Зі свого боку, радянська армія і адміністрація вдавалася до жорстоких методів придушення повстанського руху. Впродовж 1944 р. каральними органами та армійськими частинами було вбито понад 57 тис. вояків УПА. У 1944-1945 рр. проти ОУН-УПА було проведено27 тис. бойових операцій. Найбільший наступ проти загонів УПА відбувся у квітні-травні 1945 р., коли для боротьби з повстанцями у Карпатах і Прикарпатті влада кинула 40 тис. содатів.

Закінчення Другої світової війни дало змогу московському керівництву зосередитися на боротьбі з повстанським рухом. У січні-квітні 1946 р. внаслідок каральних операцій підрозділів ККВС загинуло близько 40 % повстанців.