Утвердження сталінського тоталітарного режиму в Україні.Становище у сфері культури в 30 роках
Радянська нота стверджувала припинення існування Польської державне повне банкрутство. Це повинно було означати, що не можна вести війну неіснуючою країною. Деморалізована політична верхівка Польщі не наважилися навіть де-юре оголосити війну СРСР. Головнокомандуючий польською армією Ридз-Смігли видав лише директиву, в якій наказував своїм військам відступати найкоротшими шляхами до Румунії та Угорщини, не вступаючи в ( Червоною армією, за винятком випадків нападу з її боку. Для здійснення походу в Західну Україну було створено Український фронт, командування якого призначено маршала Семена Тимошенка. Радянські війська 17 вересня ( вступили в Тернопіль, Збараж, Рівне. Наступного дня — в Луцьк, Стані Галич, 22 вересня — у Львів, 24 вересня — Дрогобич, 26 вересня — Самбір та Яворів, 27 вересня — Старий Самбір. Після 12-денного маршу і коротких боїв з окремими польськими частинами Червона армія вийшла на Західний Буг і Сян, де й зупинилась.
Між СРСР і Німеччиною 28 вересня був підписаний договір про дружній кордони, який викреслив Польську державу з карти Європи. За цим договором до складу СРСР відійшла і більшість територій Західної України (окрім Холмщини, Підляшшя, Посяння, Лемківщини), натомість, за пропозицією Сталіна, весь терен від Вісли до Бугу перейшов до Німеччини. Військові частини обох сторін, які в окремих місцях перейшли обумовлену лінію розмежування, одержали наказ відійти, що і було виконано. Кордони СРСР посунулися на захід на 250—350 км.
Вступ Червоної армії викликав неоднозначну реакцію місцевого населення — від повного неприйняття до палкої підтримки. Відразу почалася масова втеча на Захід польських офіцерів, вищих державних службових функціонерів політичних партій та ін. І хоч були серед них ті, хто виїжджав з єдиною метою з'єднатися з рідними, хто не бажав стати мимовільною жертвою воєнного конфлікту, більшість з них штовхала за кордон ненависть до Радянського Союзу й усвідомлення небезпеки можливих репресій. Проте основна частина інтелігенції залишилась і зайняла загалом вичікувальну (з різними відтінками) позицію, сподіваючись на мирне співжиття з новою владою.Підтримку прихід радянських військ одержав насамперед серед незаможних верств населення. Для ідеологічної дезорієнтації тамтешніх мешканців радянське керівництво вміло використало привабливість гасел національного визволення і соціальної справедливості, під якими здійснювався похід Червоної армії. Тому в багатьох місцях червоноармійців зустрічали хлібом і сіллю, а в окремих містах і селах були зроблені навіть спеціальні вітальні арки, прикрашені квітами, прапорами, лозунгами. Американський професор польського походжен¬ня Ян Гросс зазначає: "В хуторах, селах і містах Червону армію вітали більші чи менші, але в будь-якому випадку помітні дружньо настроєні натовпи. Вони складалися з молоді білоруської, єврейської й української національності. Люди зводили тріумфальні арки, прикрашені червоними або жовто-синіми прапорами, часом закидували війська квітами... вітали хлібом і сіллю". Дізнавшись про вступ військ СРСР у Західну Україну, чимало місцевих активістів, насамперед колишніх членів Комуністичної партії Західної України, створювали загони робітничої гвардії і сільські дружини, роззброювали поліцію, усували від влади представників польської адміністрації, в окремих місцях організовували нові місцеві органи влади — ревкоми.
Ці та інші заходи, спрямовані на утвердження народного самоуправління і правопорядку, підкріплені проукраїнськими жестами радянської військової адміністрації, не могли не викликати прихильної реакції західноукраїнського загалу. У Львові 26 вересня відбулась нарада представників українських культурно-освітніх організацій і товариств, які привітали дії уряду Радянського Союзу. Ще раніше, 24 вересня 1939 р., про свою готовність співпрацювати з новою владою за умови збереження основних осередків раніше організованого культурного та економічного життя українців заявила на зустрічах з офіційними військовими і цивільними представниками СРСР делегація галицьких політиків на чолі з Костем Левицьким.
Включення Західної України, Північної Буковини та Південної Бессарабії до складу УРСР.
Ще не встановивши повного контролю над Захід¬ною Україною, радянське керівництво приступило до юридичного оформлення її нового статусу. Детально розроблений план дій в цьому напрямі був затверджений 26 вересня 1939 р. в Москві на засіданні політбюро ЦК ВКП(б) під головуванням Сталіна. Цей план передбачав скликання 26 жовтня того ж року у Львові Народних Зборів Західної України, які повинні були вирішити питання про входження Західної України в СРСР, про характер нової влади, про націоналізацію банків і великої промисловості, про конфіскацію поміщицьких земель. На засіданні були визначені: день проведення виборів, норма представництва (1 депутат на 5000 виборців), інші організаційні заходи виборів, а також повністю узгоджений порядок денний Народних Зборів.
Початок реалізації задуманого Сталіним і його оточенням поклала постанова ЦК ВКП (б) від 1 жовтня 1939 р. "Про питання Західної України і Західної Білорусії", яка визначила відповідальними за проведення Народних Зборів воєводські, міські й повітові тимчасові управління, що вже за участю уповноважених ЦК КП(б)У замінили на місцях ревкоми і взяли на себе функції нових органів влади. 4 жовтня Львівське тимчасове управління звернулося до Луцького, Станіславського і Тернопільського тимчасових управлінь з пропозицією скликати Народні Збори Західної України. Постановою Військової Ради Українського фронту 5 жовтня був затверджений склад комітету з організації виборів, а наступного дня — положення про вибори, призначені на 22 жовтня.