Період мирного розвитку революційного процесу в Україні
Події Лютневої революції на Україні. Внаслідок повстання робітників і солдатів Петрограда самодержавний лад у Росії 27 лю¬того (12 березня) 1917 р. було повалено. Усвідомивши марність опору революційним масам, цар Микола II 2 березня зрікся престо¬лу. Династія Романових, що панувала в Росії понад 300 років, припинила своє існування. Того ж дня із закликом підтримати повстання у Петрограді звернулися до трудящих Києва революцій¬не настроєні мешканці міста. Тут, а також у Харкові, Катерино¬славі, Одесі, Миколаєві, Луганську та багатьох інших містах революційний народ роззброював поліцію та жандармерію, заареш¬товував представників царських властей і натомість обирав свої органи влади — Ради робітничих і солдатських депутатів.
Протягом березня у містах і селищах України виникло не менше 170 Рад. У селах розпочалося створення Рад селянських депута¬тів. Ради обиралися демократично, а тому користувалися довір'ям і підтримкою широких мас трудящих. Виборці не лише вільно й від¬крито обирали своїх депутатів, а й були присутніми на засіданнях підготовчих комітетів і комісій, на установчих зборах Рад.
Але буржуазія створила й свої органи місцевої влади — так звані громадські комітети. Як правило, ініціаторами їх створення виступали гласні колишніх міських дум, великі фабриканти і завод¬чики, земці-поміщики, професура тощо.
Як і Тимчасовий уряд у Петрограді, буржуазні органи влади на Україні трималися завдяки підтримці Рад робітничих і солдатських депутатів. Однак була тут і певна відмінність. Буржуазні органи влади на місцях існували і діяли в близькому оточенні революцій¬них мас, відчували на собі їх безпосередній тиск і були більш залеж¬ними від них. Це обумовило і більш глибокі революційні перетво¬рення на місцях, ніж у центрах — Петрограді та Москві. Більше то¬го, в ряді периферійних центрів, особливо робітничих, роль Рад була настільки великою, що вони здійснювали своє єдиновладдя.
Одним з таких центрів був Донбас, на шахтах, рудниках, заводах, залізницях якого працювала майже 400-тисячна армія робітни¬ків. Там, де робітники могли спертися на попередній досвід рево¬люційної боротьби, уже в березні 1917 р. Ради повністю заволо¬діли владою. Наприклад, Рада Нелепівського рудника, на якому працювало до 10 тис. робітників, взявши владу у свої руки, насам¬перед організувала постійний контроль над виробництвом, зайня¬лася забезпеченням населення продовольством. І така конкретна діяльність в інтересах мас високо піднесла авторитет демократич¬ного органу самоуправління.
У дні Лютневої революції робітничий клас почав відновлювати професійні спілки. Уже через чотири місяці після повалення само¬державства профспілки України об'єднували майже 540 тис. чоло¬вік. Кожен сьомий робітник став членом профспілок. Це — ще одне свідчення величезного потягу робітників до згуртованості, до орга¬нізаційного єднання.
Особливістю тодішніх професійних спілок була їх «стрічковість». Це означало, що робітники в них об'єднувались не за виробничим принципом (коли всі робітники того чи іншого підприємства, галузі промисловості входять до однієї спілки), а за професіями. Внаслі¬док цього на одному й тому ж підприємстві нерідко виникало по десять і більше професійних спілок. Так, на металургійних і маши¬нобудівних заводах України, крім спілки металістів, були спілки ливарників, кочегарів, модельників зварників, електриків, моторис¬тів, деревообробників, мулярів, чорноробів, конторщиків та ін.
Оскільки виявилось, що «стрічкові» профспілки не стільки об'єд¬нували, скільки роз'єднували робітників кожного окремого під¬приємства (заводу, фабрики, шахти, залізничного депо чи майстер¬ні) , робітники і взялися за створення фабрично-заводських коміте¬тів, покликаних захищати інтереси всіх робітників того чи іншого підприємства. Уже на початку березня 1917 р. було обрано завкоми на миколаївських суднобудівних заводах «Руссуд» і «Наваль». По¬чав діяти завком на київському заводі «Арсенал», харківському заводі Всезагальної компанії електрики (ВЕК) та ін.
У березні — квітні 1917 р. понад 40 фабзавкомів діяло в Києві, були вони на більшості великих підприємств Одеси, а також Бахмутського, Луганського, Маріупольського та інших районів Донбасу.
На передній край знову висунулося питання про запровадження 8-годинного робочого дня, яке протягом півтора десятка років було у центрі пролетарських вимог. Коли 20 березня питання про 8-годинний робочий день було винесено на обговорення Харківської Ради робітничих депутатів, за його негайне запровадження прого¬лосували 217 депутатів, проти — 18, утримався — 1. Протягом бе¬резня 1917 р. подібні ухвали прийняли Ради робітничих депутатів Києва, Катеринослава, Одеси, Луганська, Миколаєва, Херсона, Полтави, Олександрівська та інших міст і селищ України.Мирний характер подій Лютневої революції на Україні був обумовлений кількома причинами. В ім'я її перемоги протягом десятиріччя, що минуло від 1907 р., пролили свою кров повсталі робітники і революційні солдати Петрограда і Москви, віддали своє життя (гинули у в'язницях, на засланні) тисячі кращих представни¬ків робітничого класу Росії та України. Не варто забувати й крива¬вий механізм «прискорювача» Лютневої революції — першої світо¬вої війни, в ході якої було знищено або покалічено мільйони людей праці.