Християн Раковський
Перші монографічні дослідження про життя і діяльність Х. Раковського з’явилися на Заході, в СРСР ця історична постать упродовж десятиріч залишалася невідомою для широкого загалу. Табу на згадування його прізвища в позитивному чи навіть нейтральному контексті державна партія зняла за якихось три роки до кінця свого існування. Після цього в Києві та Харкові вийшли друком присвячені йому книги, що дають уяву про роль цієї людини в історії України, Росії та Європи.
Як же могло статися, що чужоземець посів таке визначне місце в новітній історії нашого народу? Наявні факти дають змогу об’єктивно оцінити позитивне і негативне в його діяльності.
Щоб зайняти активну позицію в питанні про модернізацію суспільства в країнах Східної Європи, треба було стати революціонером. Кристю Станчев-Раковський став ним у 15-річному віці. До цього зобов’язувала й сімейна традиція.
Своїми предками Чаковський пишався. Він писав: “Уся моя сім’я, як можна зрозуміти із словника Брокгауза і Єфрона, з початку XVIII ст. займає оодне з перших місць в історії революційної боротьби на Балканах”. І справді, капітан російсько армії Георгій Мамарчев 1834 р. зробив спробу підняти болгар на повстання проти турецького гноблення. Племінник Мамарчева, талановитий поет Георгій Чаковський, три десятиріччя боровся з поневолювачами і помер у вигнанні 1867 р.
Георгія Чаковського насправді звали Саввою. Чуже ім’я придбав він з поваги до родича – Георгія Мамарчева. Так само й Кристю Станчев чотирнадцяти років присвоїв собі прізвище Раковський, під яким і увійшов в історію.
Народився він 13 серпня 1873 р. в болгарському гірському містечку Котел. Його батько Георгій Станчев розбагатів на торгівлі вовною і купив великий маєток у прочорноморській Добруджі. А що ці землі після 1878 р. відійшли до Румунії, сім’я Станчевих мусила прийняти румунське підданство. Оселилися вони в причорноморському містечку Мангалія.
Кристю поїхав учитися до Варни, але 1887 р. був відчислений з гімназії як ватажок учнівського бунту проти вчителів-чорносотенців. Через рік юнак влаштувався в гімназії містечка Габрово, де організував роботу соціалістичного гуртка. Навесні 1890 р. його виключили й звідти, з останнього класу. Перебирається до Женеви, вступає на медичний факультет університету. Професія лікаря, як Раковський розраховував, мала свої переваги в пропаганді соціалізму.
У Женеві він створив гурток болгарських студентів-соціалістів. Навесні 1891 р. познайомився з Г.Плехановим, швидко став улюбленцем його родини і зав’язав близькі стосунки з членами групи “Визволення праці” П. Аксельродом і В. Засулич. Разом з Р. Люксембург, що жила поряд, керував марксистським гуртком самоосвіти. За провакаційним доносом політичного суперника юнак уперше, хоч і ненадовго, потрапив до в’язниці.
У 1891—1892 рр. Кристю Раковський бере активну участь у створенні Болгарської соціал-демократичної партії, а в серпні 1893-го представляє її на Цюріхському конгресі 2-го Інтернаціоналу. На той час йому виповнилося 20 років.
Восени 1893-го молодий болгарський соціаліст вступає до Берлінського університету. Щоб ближче познайомитися з діяльністю найвпливовішої у Європі соціал-демократичної ' партії, входить у контакт з В. Лібкнехтом, А. Бебелем, К. Каутським. Однак швидко потрапляє в поле зору бер¬лінської поліції. Раковського заарештовують, а по кількох тижнях висилають з країни. Продовжує навчання в універ¬ситеті Цюріха, а потім — м. Нансі у Франції, де вчилася дочка московського актора Ліза Рябова, близька до сім’ї Плеханових. Кристю друкується у французьких соціалістич¬них газетах, налагоджує стосунки з Ж. Гедом, Ж. Жоресом, П. Лафаргом.
Влітку 1896 р. з мандатом від Болгарської соціал-демо¬кратичної партії він бере участь в роботі Лондонського конг¬ресу 2-го Інтернаціоналу. Провідні соціал-демократичні діячі Європи вже добре знали 23-річного болгарського революціо¬нера, який виступав за підтримку національно-визвольного руху пригноблених народів Оттоманської імперії.
Повернувшись до Франції, Кристю і Ліза переводяться до університету Монпелье. У липні 1897 р. Раковський здо¬буває вчений ступінь доктора медицини. Як видно з назви дисертації («Етіологія злочинності й звиродніння»), вона бу¬ла присвячена соціальним проблемам медицини. Університет Монпельє видрукував цю працю французькою мовою, а через три роки автор видав її болгарською мовою у Софії. Згодом книга вийшла у Санкт-Петербурзі під редакцією М. Рубакіна в серії «Народная библиотека».