Скасування панщини в Галичині в 1848 році
Особливо актуальним в наш час, на початку нового тисячоліття є питання скасування панщини в Галичині, адже вона мала непересічний вплив як на становлення української ідеї, так і на перспективи боротьби українського народу за утвердження своєї державності.
В 1998 році спеціальну виставку, присвячену 150-річчю скасування панщини в Східній Галичині, підготував на основі власної колекції доктор історичних наук, професор, академік Володимир Грабовецький. Експозиція відкрилася в Івано-Франківському державному історико-меморіальному музеї Олекси Довбуша. Тут можна було ознайомитися з виданням І. Франка «Панщина та її скасування 1848 року в Галичині», іншими матеріалами про цю подію, урядовими наказами, примірниками першої української газети “Зоря Галицька” 1848 року, світлинами з засідань Головної Руської Ради, різноманітними книгами, фотографіями «пам'ятників свободи», роботами Леопольда Левицького.
...На початку 1848 року в ряді європейських країн почались буржуазні та буржуазно-демократичні революції, їх полум'я охопило й Австрійську імперію. Ці події надали широкого розмаху національно-визвольному рухові в Східній Галичині. В таких умовах земельна шляхта все більше переконувалась, що їй не втримати старі порядки навіть з допомогою губернатора. Тепер в її колах почало обговорюватись питання про скасування панщини.
В критичний момент, коли демократичні сили з нетерпінням чекали останнього слова земельної шляхти, уряд перехопив ініціативу. 22 квітня губернатор Стадіон оголосив міністерський рескрипт “Про скасування панщини й інших кріпосних повинностей". В ньому повідомляється таке: "На основі високого міністерського указу від 17 квітня № 876 Міністерства внутрішніх справ починаючи з 15 травня 1848 року в королівстві Галіції і Лодомерії всі панщинні й інші кріпосні повинності скасовуються за винагороду в майбутньому за рахунок держави”.
Того ж дня по селах були розіслані чиновники з текстом «промови» до підданих при оголошенні циркуляру про скасування панщини та інших кріпосних повинностей. На початку «промови» підкреслювалося, що скасування панщини та інших кріпосних повинностей є виконанням цісарських обіцянок, даних у патенті від 13 квітня 1848 року про скасування далеких повозів і допоміжних днів. Іван Франко зауважує: «Промова» закликала селян до слухняності, поважання власності, охорони спокою, до недопущення і усунення будь-яких підбурювань, до порушення порядку з боку зловмисних осіб».
Проголошуючи декрет про скасування панщини, віденський уряд мав на меті паралізувати політичну діяльність ліберальної шляхти і частини інтелігенції, спрямовану на розширення фронту національно-визвольного руху за рахунок втягнення в нього селян, зміцнити серед найбідніших верств населення свій авторитет, обіцяти поміщикам винагороду за скасовані панщину і кріпосні повинності.
Оголошення урядового декрету про скасування панщини ліберальна шляхта і демократи зустріли з величезною люттю, бо в добровільному звільненні селян шляхтою вони вбачали джерело зростання і зміцнення польського національного руху. Тепер же, коли ініціативу взяв на себе уряд, шлях до селянства для лібералів і демократів був закритий.
Вже на другий день після оповіщення декрету про скасування панщини “Рада Народова” опублікувала лист на ім'я губернатора з численними підписами, а якому говорилось:
"Терпіння наше велике, але й море має свої гранітні береги, які воно в момент бурі ламає і знищує, Буря близька, Наше терпіння вичерпується, В ім'я справедливості підписані вимагають від губернатора видання доповнення до циркуляру від 22 квітня про те, що панщина скасована за бажанням самих землевласників. Ставлячи ряд додаткових вимог, зокрема щодо організації національної гвардії, автори листа запевняють, що за всі свої права вони "боротимуться до останньої краплі крові".
Рятуючи репутацію дискредитованої земельної шляхти, «Рада Народова» звернулася до землевласників із закликом не чекати 15 травня, а скасувати панщину негайно, оформивши цей акт зверненням до селян. Заклик демократів, однак, не знайшов відгуку на одному з засідань «Ради Народової», де були присутні кілька селян. Головуючий запросив їх зайняти місця серед радників, а в своїй промові, зверненій спеціально до селян, говорив: «Нема вже панів, нема вже хлопів, е тільки брати, діти однієї землі. Пан в сюртуці і селянин у свиті — це брати, це тільки сусіди». Наприкінці промови оратор закликав: “Зрозумійте, що ми вам, а не хто інший, дарували панщину".
Проте всі заклики ліберальної шляхти і польської демократії, звернені до селян,, уже не мали сили. Українського і польського селянина тепер ніхто не міг переконати, що не цісар, а шляхта звільнила його від тяжкої панщини. Таким чином, і польська інтелігенція втратила останній шанс на залучення селянства до національно-визвольного руху.Скасування панщини втихомирило селян. Вони не розуміли, що з цією реформою почався новий етап, перехід від однієї форми поневолення до іншої, і відвернулися від національно-демократичної революції саме в той час, коли вона тільки почала розгортатися. Раптове скасування панщини в Галичині на п'ять місяців раніше, ніж в інших провінціях Австрії, запобігло селянським повстанням і зберегло майнові привілеї землевласників. Земельна реформа в усій Австрії відбувалась після консолідації сил реакції і в умовах, коли революція йшла на спад. Німецькі буржуазні ліберали вихваляли звільнення селян Австрії як початок нової ери. Щодо Галичини, то тут, на думку лібералів, звільнення селян являло собою «революційний акт», який радикально усунув всі хвороби віджитого ладу. Вихваляючи скасування кріпосного права як "благодіяння”, польські шляхетські критики австрійської політики ніяк не могли дарувати австрійському урядові раптові реформи. Вони вважали, що це було викликане «бажанням залучити на свій бік селян для успішної боротьби з шляхтою» та інтересами зміцнення свого впливу в народі. Насправді раптовість проведення реформи була необхідною не для боротьби з земельною шляхтою, а для її врегулювання.