Репресії, масові депортації місцевого населення в західних областях України
Розлючений цією подією польський уряд вирішив ліквідувати «українську проблему». У квітні 1947 р. він провів операцію під кодовою назвою «Вісла», що мала як військовий, так і цивільний виміри. Близько 30 тис. польських солдатів, спираючись на підтримку численних чеських і радянських сил, оточили українських партизанів і в запеклих боях знищили або захопили багато з них. Декому вдалося прорватися в Радянську Україну, а декілька сотень з боями пройшли Чехословаччиною й досягли союзницької зони окупації в Німеччині. Така ж трагічна доля спіткала українських лемків, котрі переховували партизанів: майже всіх лемків (близько 150 тис.) без попередження викорінили із землі їхніх предків і розселили по всій Польщі, аби запобігти відродженню УПА в цьому регіоні. В такий спосіб поляки нарешті позбулися «української проблеми», що переслідувала їх протягом століть.
Уже 27 листопада 1945 року вийшла чергова секретна постанова ЦК КП(б)У «Про додаткові заходи боротьби з українське-німецькими націоналістами в західних областях УРСР»,яка, зокрема, наказувала: «Для дезорієнтації [для захисту агентури] застосовувати практику виклику працівниками органів НКВСта НКДБ для бесіди великої кількості жителів,... штучно створювати умови для виклику нападу бандитів. Протягом місяця грудня зробити ретельне очищення від бандитського елементу населених пунктів, що прилягають до промислових об'єктів і міст у радіусі не менше 15 кілометрів, а також до залізничних і автомобільних доріг не менше як у 10 кілометровій зоні»24. Зі свого боку, Організація українських націоналістів дійсно поставила мету зірвати проведення радянських виборів. Восени 1945 року УПА провела декілька пропагандистських рейдів по території України, в ході яких організовувалися мітинги, роздавалася пропагандистська література антирадянського штибу тощо. Природно, не обійшлося без збройних сутичок із більшовиками, особливо 10 лютого 1946 року — в день виборів, яких, проте, зірвати не вдалося. Радянське керівництво належно підготувалося до проведення виборів, сконцетрувавши в регіоні значні військові сили. В січні 1946 року рішенням Кремля населені пункти Житомирської, Кам'янець-Подільсокї, Тернопіль-ської,Дрогобицької й Закарпатської областей були блоковані військами Прикарпатського і Львівського військових округів, Українського й Закарпатського прикордонних округів та Українського округу внутрішніх військ НКВС.У кожному селі були розміщені військові гарнізони від 25 до 100 осіб і введено «особливий стан». Мешканцям було заборонено виходити з будинків у темний час,усіх,хто порушував наказ,заарешто-вували або розстрілювали на місці. Поставивши собі за мету забезпечити стовідсоткову явку на виборчі пункти, влада влаштовувала місцевому населенню справжній терор, який згодом викликав протести навіть у прокуратурі УРСР.Після виборів військові гарнізони були виведені з сіл. Проте період відносного полегшення був нетривалим. Уже в травні — червні 1946 року знову була встановлена широка мережа військових гарнізонів, введена блокада і продовжене активне «прочесьівание» лісів Волині і передгір'я Карпат. Щоб залякати західних українців і розірвати їхній зв'язок з У ПА, радянський режим посилив репресії проти цивільного населення, зокрема — виселення українців у східні області СРСР. Цей засіб більшовики практикували й раніше,проте саме з 1946 року це до-сягло масштабів національного геноциду. «Родини бандитів і замічених у допомозі бандитам» виселялися цілими селами. Усього в 1946—1949 роках у Сибір і Казахстан було депортовано близько 500 тисяч осіб. 1946 року загальні втрати,яких зазнала УПА внаслідок бойових дій, становили близько 40%.Тому правління армії прийшло до рішення про поступову демобілізацію її з'єднань і перехід у підпільну мережу ОУН,що дозволило зберегти головні сили ще ціле десятиліття. Проте московський уряд залишався незадоволеним ситуацією, що склалася в Україні з національним питанням. У липні 1946 року ЦК ВКП(б) звинуватив українських комуністів у тому, «що вони не приділяють належної уваги підбору кадрів і їхньої політико-ідеоло-гічної підготовки в науці, літературі і мистецтві...де існує ворожа буржуазно-націоналістична ідеологія». А 3 березня 1947 року Пленум ЦК КП(б)У на посаду першого секретаря ЦК обрав замість М.Хрущова Л.Кагановича, спеціально присланого з Москви.
На одному з засідань із першими секретарями обкомів партії Л.Кагано-вич проголосив, що всі проблеми в Україні — від націоналізму, тому відтепер невиконання будь-якого розпорядження вважатиметься проявом саме буржуазного націоналізму. Наступний Пленум ЦК КП(б)У готувався з таким порядком денним: «Боротьба проти націоналізму як головної небезпеки в КП(б)У». Над М. Хрущовим, котрий впав у немилість Й.Сталіна,нависла реальна небезпека. Проте через незрозумілі дотепер причини Сталін передумав і зненацька відізвав Л.Кагановича. Першим секретарем ЦК КП(б)У знову став М.Хрущов. У цей самий час у Варшаві між СРСР, Польщею й Чехословаччиною був підписаний «потрійний пакт», метою якого було проведення спільних дій проти українських націоналістів. Відповідно йому радянські, польські й чехословацькі війська блокували свої спільні кордони, а польський уряд зобов'язувався проводити військові дії проти УПА й виселяти етнічних українців із тих територій, що ввійшли до складу країни після Другої світової війни. Депортації супроводжувалися численними боями з частинами УПА. «Українсько-німецьких націоналістів» радянська ідеологія перейменовувала на — «підпалювачів війни, що продалися американцям». У зв'язку з переходом частини УПА у збройне підпілля змінилася тактика боротьби. Відтепер бої велися невеликими групами повстанців і часто мали диверсійний характер. Головними формами опору стали організація засідок, переважно на дорогах, зриви заходів радянської й партійної адміністрації, сутички з частинами НКВС, організація бойкотів, допомога населенню в боротьбі проти колективізації й депортації.
4. Колективізація та “задобрювання” українців західних областей