Хлібозаготівля в 1933 році

Для того, щоб прокормити міське населення України та Росії радянський уряд запровадив спеціальні заходи на селах. Всі надлишки своєї продукції селяни повинни були віддавати державі, щоб та змогла розподілити її серед голодуючих.

На Україні з’вилися так звані “буксирні бригади”, вони повинні були відшукувати надлишки сольгосп продукції, але часто мало чим відрізнялись від банд головорізів. Їхнім звичним методом було побиття людей. Для пошуку зерна вони вживали спеціально виготовлені для них знаряддя –сталеві прути товщиною в 1,5 –2 см і довжиною в 1,5 –3 метра, з ручкою на одному кінці та гострим наконечником або чимось на зразок свердла, –на другому.

Тут можна навести розповідь селянина –очевидця описуваних подій: «Ці бригади складалися з таких осіб: одного члена виконкому сільради або просто будь-якого члена сільради, двох-трьох комсомольців, одного комуніста та одного вчителя школи. Часто туди входили голова або ж один із членів правління колгоспу, а під час літніх канікул і кілька учнів.

Бригада ходила від хати до хати. Спочатку заходили до хати і питали: “Скільки зерна маєте для держави?” Відповідь, як правила була короткою: “Не маю ніякого зерна. Не вірите, шукайте самі”.

Тоді починався обшук. Шукали в хаті, на горищі, в коморі, в повітці, вистукували підлогу в хаті, потім виходили надвір і обшукували все навкруги. Якщо знаходили якесь місце, яке виглядало підозріло, вживали щуп.

У 1931 році ще траплялися випадки, коли знаходили приховоне зерно, інколи 40, часом 80 кілограмів. У 1932 не було жодного. Щонайбільше знаходили яких 4-8 кг. призначенених для годівлі курей. Але і цю “зайвину” забирали».

Місцеві провідники партійно-дежавного курсу, звичайно, не терпіли від голоду, оскільки отримували добрі пайки. Сільські вчителі щомісячно одержували 18 кг. муки, 2 кг. крупи та 1 кг. жиру. На них розраховували як на активістів у позашкільний час, отож їхні учні, яких вони навчали вдень у школі, бачили, як вони вривалися у їхні оселі вночі з іншими учасниками банди.

Учасники “буксирних бригад” не розрізняли, чи то зерно було надлишком, чи необхідним для життя, вони забирали все, що знаходили.

Довідавшись і дослідивши ці факти, я вважаю, що дії Радянської Росії проти України були ні чим іншим, як геноцидом проти українського народу.

У наші часи термін “геноцид” часто вживається суто риторично. З цього погляду варто нагадати текст резолюції ООН “Про запобігання злочину геноциду та покорання за нього”, проийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 9 грудня 1948р., яка увійшла в силу 1950 року і яку СРСР ратифікував у 1954р. Ось деякі витяги з неї :

“Стаття 1. Сторони, шо підписують цю резолюцію підтверджують, що геноцид, незалежно, чи його вчинено в мирний час, чи під час війни, -це злочин за міжнародним правом, якому вони зобов’язуються запобігати і за який вони беруть на себе відповідальність”.

“Стаття 11. За данною резолюцією геноцид означає будь-який з нижчеподаних актів, учинених з наміром знищити повністю або частково національну, етнічну, расову чи релігійну групу, а саме:

вбивство членів групи;

заподіяння серйозного фізичного чи психологічного пошкодження членам групи;

зумисне створення для членів групи умов життя, розрахованих на проведення її фізичного знищення повністю або частково;

застосування заходів з наміром перешкодити народженню дітей серед членів групи;

примусове передання дітей членів однієї групи членам іншої ”.