Церковне і культурне життя козацтва
Артилерія також безперечно існувала у козаків. Згідно слів Боплана, у козаків завжди існувало багато гармат, які вони ховали в найбільш потаємних місцях. Організовуючи великій похід, сухопутний або водний, козаки брали із собою та й артилерію. У козаків були особливі військові посади, так звані пушкарі, які завідували військовою артилерією, а для самої артилерії було особливе помешкання, пушкарня.
Поділяючись на піхоту, кінноту і артилерію, козаки не настільки спеціалізувалися, щоб піхотинець був міцний тільки пішки, а кінний – тільки верхом на коні. У козаків часто практикувались і спішування кінноти, і дія піхоти при гарматах, та й дія кінноти у пішому строю.
Згідно багатьох письменників минулих часів, кожний козак, ішовши на війну, брав із собою 5 або 6 рушниць. Також у козаків було велике число передвижних гармат.
Самий склад війська поділявся на полки і сотні; такий поділ, як засвідчують джерела, існувало вже на початку ХVІ ст. Тактичною одиницею війська, по точному розрахунку Коховського, була сотня, як сама підходяща одиниця для дрібних схваток з татарами, найголовнішими ворогами козаків.
Загальнорозповсюдженим засобом у козаків для захисту від ворогів під час степових походів був так званий стан. Табором пересувалися козаки, коли переслідували ворога у відкритому степу; табором виходили на бій і табором захищалися від ворогів. На козацькій мові табором називався чотирьох трикутний або круглий ряд возів.
В походах козаки не часто використовували осаду міст. З двох родів битв, кінної і пішої, козаки майстерніше були в останній: якщо б кінні козаки, по словам очевидців, відрізнялися, як піші в таборі, то вони б були непереможні, так як сотня їх в таборі не боялася ні тисячі ляхів, ні декілька тисяч татар. Став лицем до лиця з ворогом, козаки вступали в бій не одразу, вони спочатку, закріпившись у таборі, відкривали канонаду по ворогу. Обстрілявши ворога висилали з свого табору найсміливіших, ловких і гострих на язик вершників для так званих “герцов”, інше кажучи “греча”, або “татарского танца”, т.т. окремих поєдинків, вдалих схваток і наїзницьких перестрілок. Піддразнюючи ворогів окремими схватками, козаки миттєво припиняли герци, складали загальний план атаки і відкривали ломову битву.
У справжній ломовій битві козаки віддавали перевагу атаці із флангів і з тилу. З цією ціллю вони поділяли усю чисельність свого війська на чотири частини: одну залишали у таборі, другу посилали у тил, а третю і четверту – на обидва фланги. Бій розпочинали одночасно з усіх чотирьох сторін.
Одночасно із діями в тил і обидва фланги ворога, козаки направляли свої сили і проти фронту його: тут діяла козацька артилерія. Погромивши ворогів підряд декілька годин, козаки під кінець розривали передні ряди табору ворога, і в той же час припиняли пальбу із пушок і направляли з ручною зброєю у стан ворога свою піхоту.Успіхи козаків на війні, крім хоробрості їх і постійного заняття військовою справою, пояснюються в значній мірі і досконалого знання той місцевості, серед якої козаки діяли проти ворога. Крім того, щасливий кінець більшості війн козаків з ворогом пояснюються й тим, що вони старалися діяти більш за все на моральну сторону ворога: так вони завжди ховали частину своїх сил а потім несподіваною появою здивовували ворога.
Відступали козаки з поля бою рідко, але якщо відступали, то робили це у великому порядку, завдяки своїм легким та рухливим коням, бистро.
Після походів козаки поверталися до Січі і перш за все приносили у січовій церкві благодарственне молебствие “Господу Вседержителю и пресвятой Богородице”.
3.Козацька символіка.
Клейнодами називалися у козаків військові знаки, регалії або атрибути влади, при яких проходили у них великі та малі ради і які використовувались старшинами, відповідно посаді кожного з них. Малоруський літописець Самуіл Величко у 1648 році вказував на наявність у козаків таких клейнодів, як “корогва королевская, златописанная, барзо красная; бунчук, тожъ велце модній, зъ позлоцъстою галкою и древнемъ, булава сръбная позлоцъстая, зъло майстерно здъланная и каменіемъ честнимъ украшенная”. Пізніше, а саме у другій половині ХVІІІ ст., під клейнодами у козаків розуміли булаву, стяг, бунчук, печатку, пернач, литаври, значки та тростинки. Спеціальний історик козаків князь Семен Іванович Мишецкій, який знаходився на Січі з 1736 по 1740 рік, вважає належністю кошового на булаву, а палицю, “в которого кошевого вся честь состоит”. Також зображений кошовий отаман і в літопису Рігельмана, в її додатках до четвертої частини. Опис виборів козацької старшини в 1749 році вказує, що кошовий отаман, виходячи на майдан, брав із собою довгі оздоблені сріблом тростини, суддя – військову печатку, писар – велику срібну чорнильницю, асаул – просту палицю без оправи.