Політика Центральної Ради

Переговори Тимчасового уряду і УЦР.

Становище склалося не на користь Тимчасовому уряду. Тому він був змушений шукати вихід .

28 червня 1917 р. до Києва прибула делегація у складі трьох міністрів Тимчасового уряду - О.Керенський, М.Терещенко та І.Церетелі. Останній, ключова постать урядової делегації, відверто заявив, що головна тема переговорів - налагодження взаємин з Центральною Радою. Уряд був готовий піти на серйозні поступки, але зберігши своє реноме. Як заявила делегація, він не заперечуватиме проти автономії України, одначе просить утриматись від декларування цього принципу й залишити остаточне санкціонування автономії Всеросійським Установчим зборам. Центральній Раді пропонувалося укласти угоду з підписанням двома сторонами спеціальних декларацій, які б засвідчили про одностайність дій, а також порозумітися з представниками неукраїнської революційної демократії в Україні і надати їй місце у Раді. Уряд наполягав на відкритому осуді Радою методів захоплення влади. Зі свого боку делегація обіцяла, що уряд, приймаючи закони стосовно України, узгоджуватиме їх з УЦР. Вона висловилася за створення крайового органу влади, фінансування його з державного бюджету, запровадження при Тимчасовому уряді посади комісара з українських справ. Не викликала категоричного несприйняття, як це було раніше, ідея українського війська.

Такий підхід створював грунт для порозуміння і конструктивного діалогу, хоч це і вимагало від Ценральної Ради певного компромісу і відступу.

Російські міністри провели переговори з українською делегацією у складі М.Грушевського, В.Винниченка і С.Петлюри. У результаті Центральна Рада прийняла ,, заклик правительства до єднання’’.

ІІ Універсал Центральної Ради

3(16) липня УЦР проголосила ІІ Універсал. Генеральний секретаріат визнавався як орган, підпорядкований Центральній Раді, який (після затвердження Петроградом ) мав стати носієм ,,найвищої крайової влади Тимчасового уряду на Україні ’’(за інструкцією Тимчасового уряду ). В компетенцію Генерального секретаріату не входили військова справа, транспорт, міжнародні зв’язки, продовольча справа, пошта, телеграф. Призначати урядовців він теж не міг. У сферу влади секретаріату не входили Харківщина, Катеринославщина. Центральна Рада відмовлялася від самочинного проголошення автономії до Всеросійських Установчих зборів .

Таким чином, тези про волю України і про те, що український народ сам творитиме своє життя, фактично заперечені у ІІ Універсалі.Українська громадськість сприйняла ІІ Універсал як ще один крок до омріяної автономії, хоч у ньому Рада відмовлялась від ,,самочинства’’.

М.Грушевський назвав акцію ,,великою побідою’’ .Але були й інші думки з цього приводу. Значна частина поборників автономії України (М.Ковалевський, С.Єфремов та ін.) відзначала зменшення через цю угоду авторитету Центральної Ради .

Висновки

Внаслідок посилення на Україні національно-визвольних рухів було створено орган для координації дій українських громадсько-політичних організацій - Українську Центральну Раду. Остаточна мета УЦР визначилась як вирішення національного питання, досягнення автономії України. Після Всеукраїнського Національного Конгресу Рада стала представницьким, законним органом українського народу, його речником .

Після того, як Тимчасовий уряд відкинув вимогу погодитись на проголошення автономії України, Центральна Рада наважилась на рішучий крок: 10 червня 1917 р. проголосила І Універсал. Цей документ проголошував автономію України й закликав народ до організації нового політичного ладу в Україні. Тимчасовий уряд засудив дії УЦР.

Внаслідок переговорів Центральної Ради і Тимчасового уряду було досягнуто компромісу. Його підсумки були викладені в документі, який оформився як ІІ Універсал. Вньому УЦР відмовлялась від проголошення автономії до Всеросійських Установчих зборів.