Гетьман І. Мазепа та зростання авторитету гетьманської влади
На Запоріжжі знов стає дуже неспокійно. На Січ з усієї України починають сходитися люди, що розповідають про московське самодержавне свавілля. Зріло велике повстання, бракувало лише сильного лідера. І такий лідер знайшовся. Ним став військовий канцелярист Петро Іваненко. Він прийшов на Січ у 1692 р. і підняв запорожців проти Москви. Це повстання було дуже швидко і жорстоко придушене. Сам Іваненко втік до татар і опинився в Кизикирмені. І вже звітам писав листи запорожцям, в яких закликав до нових повситань, але тепер підкріпившись допомогою татар. Ці заклики робили шум не тільки на Запоріжжі але й по всій Україні. Люди почали масово втікати на Січ. Цим явищем сильно занепокоїлась козацька старшини. Відомі листи до Мазепи з проханням щось зробити із міським свавіллям. Саме запоріжжя також не було одностайним: одні підтримували заклики Іваненка, інші підтримували московський уряд (Москва щороку присилала на Запоріжжя гроші). Мазепа писав Кошовому, щоб той і надалі зберігав вірність Москві. Кошовий відповідав, що Запоріжжя на Москву не піде, але Хмельницький укладав мир з Москвою на рівних правах, тому вимагав в Мазепи, щоб той заступився за народ України і не допускав свавілля Москви на Українських землях.
Тим часом Петрик уже підписав договір з Кримом, по якому княжество Київське і Чернігівське разом з Військом Запоріжським складуть самостійну державу. І Петрик пішов з ордою до Запоріжжя. Зустріч Іваненка з запорожцями відбулася в Кам`янім Затоні, фортеці неподалік Січі. Кошовий не погодився йти за Петриком, але дозволив йди всім охочим. Таких набралося близько 3 тисяч. Вони проголосили Петрика гетьманом. Петрик Іваненко першим ділом випускає універсал, звернений до всього народу, де писав, що хоче визволити Україну з-під Москви і наказував готуватися до зброєної боротьби. У відповідь Мазепа висилає на Іваненка 5 полків, а сам з іншими п`яти йде слідом, крім того він висилає гінця до Москви, аби та прислала ще і своє військо. Вислані вперед полковники повідомляли, що деякі міста перейшли на бік Петрика. У Москві схвилювалися положенням в Україні, бо вже не раз отримували звістки про прихильність народу до Петрика Іваненка. Похід Петрика міг перерости в загальнонародне повстання, але закінчилося все дуже несподівано. Татари ніколи не були добрими союзникам. І тепер також вони несподівано кинули все і Іваненко залишився один. Він пішов назад з ордою і осів в Перекопі.
Подібна історія повторювалася ще декілька раз. Перший – відразу після зміни хана в Криму. Тоді Петрик Іваненко дійшов аж до Полтави, але знов, майже, без боїв повернувся назад. Ще раз Петрик з`являється в Україні 1695 року. І знов він був проголошений гетьманом, знов писав універсали, але і на цей раз татари кинули Петрика. Мазепа пообіцяв 1000 рублів тому хто вб`є Петрика Іваненка. І такий знайшовся. Якийсь Вечірченко догнав Петрика й проколов його списом, але винагороди так і не отримав, бо сам був тоді убитий.
В той час Україна була втягнута у постійні війни Москви. За наказом царя 5 тисяч козаків під командуванням генерального осавула Ломиківського йдуть на штурм Очакова. Козаки держали сторожу у фортаці на р. Самарі. Під проводом Гамалії йдуть на татар під Доматовим. Після того всього відбувається новий штурм Очакова. Лизогуб із 20 тисячами козаків йде на Бужаки за Дніпро. Відбувся, також і похід на Перекоп. Будувалися укріплення на р. Синюхи. Мазепа з козацьким військом активно підтримував Петра в Азовському поході.
Під час першого штурму Азова, Петро особисто віддав наказ Мазепі брати все військо козацьке і йти під Азов. Чернігівський полковник Яків Лизогуб пішов на байдарках Дніпром, а гетьман з рештою війська степом. Козаки за час цього походу взяли 14 міст, а сам Петро – нічого. Як пише тогочасний літописець: “Государь царь Петр Алексиевич с войском ходил под Азов, но не взял, токмо каланчу.”Наступного року цар Петро розпочав новий похід на Азов. Проаналізувавши минулорічну поразку Петро вирішив основну частину роботи покласти на плечі гетьмана з козацтвом. 17 червня українські полки першими увірвались в місто і заволоділи одним міським больверком с чотирма великими гарматами. Там закріпились і додавши власні гармати, цілу добу обстрілювали Азов. Турки не витримали такого масового вогню і здали місто. Петро на радощах поїхав до Москви святкувати перемогу, а утримувати Азов доручив Мазепі. Ще два роки Мазепа з козаками тримали на собі турецький натиск, аж поки турки не заключили з Москвою 30 річний мир.
Не встигли козаки повернутися з походу, як цар знову віддає наказ готуватися до війни. Петрові потрібен був вихід в Балтійське море, якого Москва ніколи до цього часу не мала.
Мазепа добре розумів, що Україна, яка витерпіла спустошливу Кримську компанію, не встані витримати ще одну війну. На той момент Україна вже не мала ну економічних ні військових сил достатніх для досконалого ведення війни. Було зрозуміло, що Петро основні надії в цій війні має саме на Мазепу з козацьким військом.
Мазепа писав цареві:
“… От уже 11 літ вершиться війна з Кримом і всі війська московські йдуть через нашу землю. Люди терплять бо їм топчуть трави й хліб, витинають і випалюють байраки. Гінці безперестанно їздять не тільки з царськими грамотами, а й з воєводськими листами, требують від жителів собі корму і пиття, а ні – то б`ють і безчестять навіть старшину козацьку. Хоч і є царський указ без царської грамоти і гетьманських проїзжих листів нікому нічого не брати, але на то ніхто не дивиться й знати того не хоче…”