МОРСЬКІ ПОХОДИ ЗАПОРОЖЦІВ
1576. Спільно з російськими ратниками на чолі з А. Верьовкіним запорожці оволоділи татарською фортецею Іслам-Кермен. У книгах Литовської Метрики зберігся запис розповіді кримських послів на Торунському сеймі: козаки «около Ислам-города попалили. попустошили в одну вежу збили... й первей шестьсот козаков забравшися о полночи вбегли в замок, й там люди наши их на голову побили. Видели есьмо, или с того краю нам пожитку немать, одно от казаков ваших завше великие шкодьі й утиски... мьі с того замку для казаков ваших мусели есьмо тот замочок опустити». Орда, яка в цей час вибралась у землі Московської держави, змушена була негайно повернутися назад.
Дещо згодом козацькі чайки з'являються в гирлі Дунаю. Взявши Кілію, вони просуваються на південь уздовж західного узбережжя Чорного моря. В тому часі маємо свідчення про відвідання запорожцями Сілістрії та Варни.
Запорожці за свідченням історика А. Висковатова, того ж року висаджувалися біля Козлева і Кафи, громили тут татар, а потім ходили на протилежний берег Чорного моря до Трапезунда і Синопа.
Детальніше про це розповідається в рукописі «Гетьманщина», що зберігається в Центральній науковій бібліотеці АН України: «Федір Богданко послав Нечая з 5000 в море, щоб виручити полонених — загатити Козлов і Кафу, щоб там не випускали полонених, а сам відправився суходолом. У степу між Кучугурами і Дарієвим мостом на нього напали всі орди татарські під проводом Довлей-Гірея, але Богданко, маючи гармати на флангах, через годину відігнав їх геть.
Татари розташувалися спереду і ззаду Дарієвого моста, але Богданко задніх затримав гарматами, а передніх відрізав і перебив на їхніх очах. Татари старалися хоч не пустити його в Крим і на всіх воротах розставили гармати і сторожу, але Богданко переправив вночі частину кінноти вбрід і вплав через Сиваш і вона, надавши на перші ворота, відбила їх і впустила козаків. Козаки негайно взяли з бою Перекоп і все перетворили в прах і попіл. Потім пішли до Кафи, обложеної а моря запорожцями, вирізали всіх татар і звільнили 500 полонених. Потім пішли на Бахчисарай і Козлов, але над річкою Салгир зустріли їх посли від хана з великими дарами .повернули йому всіх полонених християн, які в них, дали 15 мурз (супровід) і Богданко з торжеством повернувся додому. А Нечай по дорозі заїхав у Синоп, Трапезунд і відтілля також визволив кілька сот полонених одновірців.
Та ледве вони повернулися додому, як король наказав їм, зробити набіг на віддалені землі турецькі, щоб відволікти турків, котрі напали в цей час на дунайських слов'ян.Богданко знову пустив Нечая з 3000 козаків у море, а сам пішов сухолутно. Він пройшов спокійно кримські степи, погостював у донських козаків, пройшов мирно землі черкесів, потім уздовж берега разом з Нечаєм почав громити і палити землі горців, підлеглих туркам»...
1587. Відбувся «похід на широке море», під Козлов. Запорожці ходили туди під командуванням отамана Захара Кулаги, під Азов і Акерман.
1588. Група заапорожців під проводом отамана Матвія Федоровича, відділившись «от собратий своих в знатном числе», пішла на Дон.
Зупинившись на берегах Сіверського Дінця на дорозі Ливонській, якою проїжджали посли в Крим і в Москву, вони громили їх тут. Це змусило московського царя звернутися до Матвія Федоровича з проханням пропускати посольства, обіцяючи йому «государеву милость й жалование».
1589. У повідомленні російського гінця до Криму Петра Зінов'єва зазначалося, що «литовские люди круг Белогорода все посади пожгли. Да Черкаси же литовские воевали сеє весньї в Азове посад, на посаде Черкаси всяких людей человек с 300».
Очевидно, це були запорожці, котрих очолював отаман Матвій Федорович.
1592. За дорученням царя російський посол Константи'нополі Г. Нащокін заявляв: «А по Дону били литовские Черкаси многне и сложася с нашими изменниками с Донскими казаками, которие от нас бегают, жили на Дону и потому нашему посланнику и Доном проехать нельзя».
1593. У зв'язку з тим, що кримські тагари збиралися на окраїни Московської держаки, запорожцям і донцям надійшов такий наказ з столиці: «А царь будет и царевичи и азон-ские люди .пойдут на нашн украинцьі, и вьі б конние под них на перевози н на шляхи, на Донец на Северской, и над ними нашим делом промишляли, а где сойдетесь на Донце с нашими людьми с путивлскими й запорожскими Черкаси, которие из Днепра придут по нашему указу (підкреслення моє.—В. С.), под царя на Донец, а велено Черкасам за-порожским Гетману Хриштову Косинскому й асем атаманом й черкасам бити на Дону на шляхах й за царем итти, й нашим украйнам помогати».