Повернення наукової спадщини Івана Орлая
Проф. Д. Данилюк поставив на новий рівень вивчення історії нашого краю, що є дуже важливим для кожної глибоко мислячої людини, якій не байдуже минуле свого народу.
Приємно відзначити, що пропонована читачеві книга – це доопрацьований, доповнений варіант монографії виданої у 2005 р. Нова книга продовжує серію факсимільних видань „Обличчям до спадщини”, що започаткована в 2000 р. У даній серії вже побачили світ історичні праці про М. Лучкая, О. Духновича, Ю. Гуци-Венеліна. Нове видання знайомить нас з основними штрихами життя і творчості видатного вченого Закарпаття Івана Семеновича Орлая. Його наукова спадщина залишалася недоступною навіть для фахівців. Опубліковані 200 років тому І. Орлаєм історичні праці про Закарпаття у наш час є рідкісними виданнями, не кожна бібліотека може похвалитися їх наявністю. Головною метою проф. Д. Данилюка, як упорядника – є донести ці унікальні за своїм змістом праці до широкого загалу читачів, показати їх цінність та актуальність у наш час.
Іван Орлай народився 1771 р. в с. Давидково на Мукачівщині. Навчався в гімназіях Ужгорода та Карей (Румунія). Вищу освіту здобув у Львівському університеті, де навчався на богословському та філософському факультетах. У 1791 р. емігрує до Росії. Після закінчення Медичної академії у Санкт-Петербурзі і студіювання у Відні призначений секретарем Медико-Хірургічної академії та редактором „Журнала врачебной науки”. Був доктором Кенінгзбергського, Ерланзького та Ієнського університетів. Підтримував тісні зв’язки з Й.-В. Гете та М. Гоголем. Як хорошого спеціаліста І. Орлая призначають директором Гімназії вищих наук імені Безбородька у Ніжині (1821-1826 рр.) та директором Рішельєвського ліцею у Одесі (1826-1829 рр.). На займаних посадах І. Орлай показав себе прогресивним, демократично мислячим педагогом, якого любили і поважали студенти.
В закарпатській історіографії І. Орлай залишив помітний слід, його „Исторія о Карпато-Россах...” піднесла історичну науку на новий рівень. У рецензованому виданні вміщено історичні праці І. Орлая, зокрема: „Исторія о Карпато-Россах...” (1804 р.), „О Юго-Западной Русіи” (1826 р.), „Письмо-статья Ивана Бережанини к Орлаю” (1826 р.) та ряд інших документів.
Д. Данилюк наголошує, що І. Орлай вперше у своїй статті досліджує історію Закарпаття ІХ-ХVІІІ ст., він охарактеризував основні етапи розвитку нашого краю, підкреслив важливу роль князя Федора Корятовича для зміцнення економічного та культурного становища. І. Орлай виступає за об’єднання різних частин народу, бо лише в єдності можливий розквіт держави. Він вживає на відміну від тогочасних російських істориків термін Україна, а не Малоросія. Своїми статтями І. Орлай привернув увагу російських та українських істориків до історії Закарпаття, наприклад М. Карамзін використовував „Исторію о Карпато-Россах...” для написання „Истории государства Российского”.
Що ж нового запропоновано у доопрацьованій книзі проф. Д. Данилюк? По-перше, автор використав епістолярну спадщину родини М. Гоголя. Зокрема, маємо лист батька М. Гоголя – Василя Афанасійовича до дирекції гімназії від 12 лютого 1821 р.; лист дирекції гімназії В. Гоголю від 18 лютого 1821 р.; уривки з листі М. Гоголя до батьків із згадками про І. Орлая (1821-1826 рр.). Листи молодого М. Гоголя з м. Ніжина до батьків – як стверджує проф. Д. Данилюк, важливе історичне джерело, яке характеризує культурно-освітнє життя українського міста на Чернігівщині в 1820-х роках, навчально-виховну роботу в місцевій гімназії. По-друге, величезний інтерес представляють спогади Н. Кукольника про І. Орлая, опубліковані у 1859 р. Н. Кукольник високо оцінював І. Орлая як людину, педагога та громадського-політичного діяча. За свідченням Н. Кукольника, І. Орлай був добре знаним у вищих колах російського суспільства. Він займав високі, йому довірили навіть бути особистим лікарем імператора Олександра І, уповноваженим з важливих доручень при президентові медичної Академії. По-третє, у додатках №6 і №7 міститься уривок із рішення конференції викладачів Ніжинської гімназії про навчально-методичну і виховну роботу; уривок із складеного І. Орлаєм „Мнение о пребразовании училищ в России”; пояснювальна записка І. Орлая від 28 червня 1826 р. про його належність до таємних товариств. По-четверте, проф. Д. Данилюк розшукав унікальні фотографії В. Г. Кукольника та Н. В. Кукольника, що унаочнюють прочитаний матеріал.
Книга закінчується післямовою доктора історичних наук, професора УЖНУ С. Федаки, який високо і справедливо оцінив роль проф. Д. Данилюка в сучасній історичній науці.Будемо сподіватись, що його діяльність у руслі дослідження історії Закарпаття та суміжних регіонів на цьому не припиниться, і він порадує читачів новими і новими книгами.
Книга стане в пригоді науковцям, викладачам, вчителям історії та краєзнавства, студентам, учням, та всім, кому цікава історія Закарпаття.
Література