Олександр Гангеблов та історія родини Гангеблових, повідомлена ним самим
Повнота і точність повідомлень Гангеблова неодноразово підкреслювалася дослідниками [1]. На перших же сторінках його спогадів читаємо різкі та критичні слова: “Ось я вже переживаю вісімдесят п’ятий рік свого життя, але нікому – ні собі, ні суспільству не приніс я користі ні на йоту…” [2]. Гангеблов-мемуарист намагається осмислити та підвести підсумок своєму життю, він прагне бути до кінця чесним перед собою та перед своїм читачем й не замовчує своїх поразок, і це викликає довіру до авторського тексту. Зі сторінок мемуарів постає яскрава особистість. Окрім того, у тексті фігурують особи, чиє походження, доля були пов’язані із півднем України – товариші О. Гангеблова по Одеському інституту (Корнилович, Поджіо, Бутовський), Пажеському корпусу (Скалон, Норов), Ізмайловськомуполку (Міклашевський, Капніст). Спогади О. Гангеблова мають великий інформативний потенціал для дослідження ідейно-політичного світогляду, суспільної діяльності, мережі міжособистих контактів, побутової культури верхніх прошарків дворянської спільноти Південної України.
В межах цієї розвідки ми спробуємо розглянути постать Олександра Гангеблова як представника нової генерації дворянства Південної України. Вони народилися на рубежі XVIII – XIX ст., навчалися у дворянських освітніх закладах, набули лоску, манер, отримали набір необхідних знань, щоб при нагоді “блиснути вихованням”. Вони відчувають себе повноправними членами дворянської корпорації, роблять кар’єру не у провінції, а в столиці і почуваються цілком природно у середовищі російської аристократії. Чимало представників цього покоління примкнули до декабристського руху або співчували його ідеям. Єдиним, що пов’язувало молоду дворянську аристократію із півднем України, залишалася історія роду та маєтки батьків, куди вони поверталися наприкінці життя.
Як нова генерація дворянства Південної України сприймала своє походження, історію краю та предків? Звернемося до розповіді про діда та батька,включеної О. Гангебловим до другої публікації мемуарів окремим додатком під назвою “Сведения о деде и родителе” [4]. Сімейна історія Гангеблових була складена автором після закінчення роботи над текстом своїх спогадів. Композиційно історія роду не могла бути включеною до основного тексту мемуарів – це порушило б авторський задум: осмислити власне життя та власну роль у подіях, учасником яких йому довелося бути. Факт подання О. Гангебловим розгорнутого нарису історії роду, ніяк не пов’язаного із канвою його спогадів, засвідчує значимість для автора сімейної історії.
Розповідь О.Гангеблова про історію своєї родини складається з двох тематичних частин. Перша присвячена дідові автора та його поколінню, друга –батькові.
О. Гангеблов особисто не пам’ятає своїх дідів і наводить щодо них лише основні біографічні факти. Водночас автор вважає необхідним ознайомити читача із їхньою епохою, їхнім способом життя, побутом, звичками. Гангеблов змальовує живий та виразний портрет суспільного кола, до якого належали його предки. Головні герої його розповіді – Федір Чорба, Данило Кудашев, брати Петро та Лазар Текелі. У цій частині мемуарів автор спирається на інформацію, отриману від своєї матері та, зрідка, на власні дитячі та юнацькі спогади.
Рід Гангеблових грузинського походження. Дід Олександра Гангеблова Єгор Христофорович вступив до російської військової служби у 1724 р., був зарахований до Грузинського гусарського полку та отримав невеликі землі на території майбутньої Полтавської губернії. Як і інші грузинські родини на півдні України, Гангеблови швидко асимілювалися. Батько О. Гангеблова вже не знав грузинської, “лишився на ньому лише грузинський тип”, як пише автор мемуарів [5]. Матеріальне становище грузинської шляхти було досить скрутним. Ситуацію виправляли шлюбні зв’язки із представниками сербського генералітету, зацікавленими гучними дворянськими титулами збіднілих грузинських родів. Хорвати, Чорби, Текелі, Манвелови, Кудашеви, Гангеблови – генеалогія цих родів у другій половині XVIII ст. сплітається єдиним клубком.
Ставлення О. Гангеблова до своїх “сербських” родичів є досить показовим. Воно сформувалося, з одного боку, під впливом засвоєної від матері сімейної історичної традиції, з іншого – під впливом ціннісних орієнтирів часу та оточення автора.Мати О. Гангеблова Катерина Спиридонівна, уроджена княжна Манвелова (пом. у 1853 р.) по жіночій лінії походила з роду Чорб. Це відкривало їй та її дітям двері до домів сербської аристократії, але не давало багатства її родині. Батько мемуариста Семен Єгорович Гангеблов не отримав у спадок від батьків нічого окрім 25 рублів, які подарувала йому мати, відправляючи на військову службу [6]. О. Гангеблов переказує традиційне для своєї родини сприйняття сербів “прибульцями з Цесарії”, які, отримавши від російського уряду великі латифундії, перетворилися на“багачів”, “магнатів” й почали вести “широке”, “барське” життя. Відсутність цього багатства у нащадків “цесарців” – сучасників О.Гангеблова пояснюється його розкраданням та зловживаннями опікунів. В словах мемуариста відчувається образа його родини на історичну несправедливість: адже грузинська шляхта оселилася у краї раніше, перебувала на російській службі довше, але залишалася переважно бідною. Отже, у загальному сприйнятті та оцінці “сербських вихідців” автор наслідував сімейній історичній традиції.
Складаючи свою розповідь, О. Гангеблов опинився перед проблемою відбору серед повідомлень своєї матері та власних спогадів вартої згадки інформації. Мемуарист подає опис архітектури дворянських садиб, посуду, їжі та напоїв, екіпажів, традиційних розваг (полювання, танці, карткова гра) та святкових ритуалів і робить висновок, що “життя цесарських вихідців не відзначалося тонкістю смаків”. Порівнюючи минулий стан речей із сучасним йому, автор зазначає відсутність у своїх героїв інтересу до книг та читання, безсистемність у веденні господарства, деспотизм по відношенню до селян та членів власної родини. Логічно припустити, що О. Гангеблов звертав увагу на ті елементи побуту та поведінки минулого покоління дворянства краю, які були найбільш значимими для нього самого й водночас різнилися з його власними. Тобто, характеризуючи інших, автор багато повідомив нам про себе. З тексту помітно, що мемуаристом була цілком засвоєна (застосовуючи термінологію Ю. Лотмана) “знакова система” побутової поведінки російського дворянства. Словесну оцінку діям минулого покоління О. Гангеблов дав у відповідності до етико-політичного лексикону декабризму (“деспотизм”, “барство”) [7].