Голодомор 1932-1933 років. Причини, передумови, наслідки. Село Мельники 32-33 років XX ст. на фоні державних подій
Витрушували все з комор, засіків, горщиків, рукавиць. Забирали навіть те, що було звареним!!! Якщо в копкі, із членів бригади виникали підозри, що господар зерно закопав, то металевими прутами перевіряли двір, город, сіно, солому. Голод почався з осеїні1932 року, але весна 1933-го була найважчою.
Протягом весняних місяців у Мельниках померло більше 180 чоловік [7, 1]. Мати Дробної Одарки Пилипівни наховала в глечиках пшениці, понасипавши до половини і поставивши глечики за комин. Квасолю в рукавицях поховала підвісивши на мотузочках між одягом. Але бригада, що прийшла до них, забрала все те, та ще й за те, що поховали, забрати варену кашу з горщиком. В голодовку сім'я Васюри Пилипа, батька Одарки. втратила чотирьох членів родини: дружину Васюру Олиту Федорівну (1882 р.н.), матір - Васюру Лихверю (1862 р.н.), дочку Хтодорю (1926 р.н.), сина Григорія (1928 р.н.). З дітей вижили Одарка і Марія, бо, за їх словами, найчастіше бігали по молоко до хрещених батьків Одарки - Чучупаків Оксани і Степана і в переважній більшості випадків додому доносили менше половини, обділяючи таким чином інших членів сім'ї [ 12,8).
Коли почала цвісти акація, вона стана єдиним продуктом, який можна було біль-менш споживати. Крім акації їли листя лини, лушпиння, товкли качани і бадилля кукурудзи, гнилі буряки [13, 3]. Але декому не допомогла навіть акація. Швед Параска Іванівна весною 1933-го втратила чотирьох своїх братів і сестер віком 1, 4, 5 і 8 років. Поховані воші в кінці городу, тому що підвода, яка їздила по селу збирати труни, не встигала всіх вивозити на кладовище. Дехто з людей просив, щоб приїхати наступного дня, бо людина сьогодні ще жива, а завтра вже буде мертвою точно [13,3].
В більшу частину родин с. Мельники весною 1933-го прийшла біда. У Задої Кирила було 11 дітей. З них померло 7. На цвинтарі поховано 4, а 3 - біля хати. Задоя Степан і троє його дітей померли майже одночасно.
Багато людей, не маючи нічого їстівного, йшли або ж по селу просити милостині, або ж до лісу, в надії щось знайти, хоч якусь падаль. Так Стародуб Наталка Павлівна йшла в ліс по здобич і померла на о. Зубкове. Там її закопали. Цокало Павло Антипович, який пішов до сусідів попросити їсти, помер під типом [6,11].
Інколи люди, не витримуючи постійної присутності смерті, вчиняли акти самогубства. Коли помер Козир Пилип Дем'янович, його дочка, вже пухла з голоду, підійшла до сусідського колодязя, перехрестилася і скочила вниз головою. Діти побачили, і кутчани витягли дівчинку гачками.
Голод і відчай штовхати людей навіть на найстрашніше - лю¬доїдство. В двох випадках матері з'їдати своїх дітей, в третьому жінка, прізвище і ім'я якої поки що не встановлено, з'їла п'яти¬річного хлопчика Гришу, в чому зізналась через сорок років, помираючи [14, 10].
Розуміючи, що за такої ситуації не те, що не буде чим проводити весняну посівну кампанію, а й не буде кому, правління артілі "Ударник" організовує поїздку по хліб аж на Північний Кавказ. Командирували Бондаренка Платона і Лісового Петра. Весною 1933-го вони в артіль привезли півтонни сої і сочевиці. Це декому допомогло пережити найстрашніші часи [15, 5].
На сьогоднішній день в список жертв голодомору с. Мельники внесено прізвища 185 осіб. І це тільки ті, хто помер весною 1933 р. Загалом же по Україні кількість загиблих від голоду остаточно не підраховано. Тому кількість його жертв, за різними джерелами, коливається від 3 до 9 млн. чол. [4, 47).
Голодомор 1932-33 рр. належить до трагедій, наслідки яких відчуваються багато десятиліть. Помирали з голоду здебільшого селяни. Трагедія 1932-33 рр. остаточно зламала їхній опір колгоспно-феодальній системі, суттєво підірвала сили у відстою¬ванні споконвічних національних прав. Саме цього прагнув тоталітарний режим, саме про це цинічно говорили його ставленики в Україні."Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це випробування нашої сили і їх витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну", - підбивав підсумки періоду секретар ЦКВКП(б)У і секретар Дніпропетровського обкому КП(б)У М. Хатаєвич [8, 249].
* Сім'ю Олени Петрівни приїхали розкуркуповати: Красота Ґригорій Лукович, Холод Павло Максимович, Пилилась Ничипір, Самофал Юхим Всеволодович. Іван Пантелеймонович. Всі мельничани.'' У різних галузях промисловості УРСР будувалося близька 400 нових підприємств.
Залежно від ступеня усуспільнення колективні господарства поділялися на кілька типів: ТСОЗи- товариства спільного обробітку землі, в яких колективізувалися лише посіви; артілі - колективізувалися посіви та майно, але залишалась присадибна ділянка та необхідний для її обробітку живий і неживий реманент; комуни - селянські господарства повністю розчинялися в колективному. [1, 12].