Держава Богдана Хмельницького і Переяславська Угода в працях В`ячеслава Липинського
Але така політика не ослаблювала, а навпаки, тільки зміцнювала позиції ворогів України, які вбачали в подібних діях прояви слабкості і нерішучості.
В той же час В. Липинський наголошує, що думки про необхідність розгромити Річ Посполиту, в якій ні український народ, ні сам гетьман не могли стати рівноправними, у Б. Хмельницького і його найближчих помічників були "віддавна". Але обставини, що склалися на українських землях (наявність неграмотного степового козацтва і селянства, котрі не мали своєї власної державної ідеології, недостатня вага української шляхти і міщанського козацтва як творців і виконавців цієї ідеології, відсутність сильної віри в слова Б. Хмельницького про створення власної держави з боку народу та інші), змушували гетьмана протягом кількох років йти на угоди з Польщею. На другий шлях гетьман став напередодні Переяславської ради 1654 р. Дослідник називає кілька причин, які привели Б. Хмельницького до угоди з Москвою. По-перше, це необхідність в його важкому становищі цього союзу. По-друге, гетьман, створюючи незалежну від Речі Посполитої державу, мусив знайти таку форму розриву, яка б своєю легальністю могла знищити глибокий легітимізм супроти Польщі. По-третє, важливою стороною Переяславської угоди була її "явність і офіціяльність". Б. Хмельницький сам домагається від царя негайної присилки до Києва воєводи, "щоб усі сусідні володарі знали про його підданство під високу руку Царського Величества", і наголошує, що він не є підданим польського короля, тобто стосовно Польщі Українська козацька держава здобула суверенітет. Гетьман переставав бути в очах сусідніх держав (включаючи і Річ Посполиту) "збунтованим рабом", а став на чолі нової великої держави.
В. Липинський розглядає Переяславську угоду як випадковий мілітарний союз, спрямований проти Польщі і Кримського ханства. Оскільки Б. Хмельницький вважав себе головою держави, "самодержцем руським", він хоче присягати царю тільки сам один, без старшини і без запорозького війська (чутки про це розпускаються по Україні), бажає платити данину царю безпосередньо сам і т.п. Вчений порівнює цей союз з попередніми угодами гетьмана з Кримом, а перш за все з Туреччиною: "В боротьбі з Польщею Цар заступив місце Султана, й тільки" [1].
Особливість Переяславської угоди ще й в тому, що вона відривала Україну від Заходу і ставила в залежність від Сходу. Тому перед гетьманом стояло завдання убезпечити тодішню європейську цивілізацію України від знищення, яке загрожувало з боку Москви. На відміну від багатьох дослідників В. Липинський вважає, що основні пункти Переяславського договору сформульовані дуже ясно і жодна із сторін нічого в них сказати не забула. Але різниця політичих цілей України і Москви була причиною того, що кожна по-своєму трактувала цю угоду.
Але московсько-український конфлікт був неминучий. Після боротьби між Москвою і Українською козацькою державою за Білорусію ставлення гетьмана до Москви починає кардинально змінюватися. Він кладе кінець втручанню у внутрішні справи, а щоб унезалежнити себе й у зовнішній політиці, вважає потрібним відновити союз з іншими державами, і перш за все – з Туреччиною.
Останнім безпосереднім поштовхом до розриву з Москвою стала Віденська угода, яка порушувала найважливіші політичні інтереси України. Москва ставала союзницею Польщі. А це означало, що мілітарний союз із Москвою, спрямований проти Речі Посполитої, втрачав будь-яке значення. Віленська угода руйнувала державні плани Б. Хмельницького, оскільки для об`єднання всіх руських земель царська протекція ставала не тільки зайвою, але навіть небезпечною і шкідливою. Окрім того, Переяславська угода як символ унезалежнення від Польщі вже відіграла для України свою роль. Нарешті, московсько-польський союз був спрямований проти нового союзника Б. Хмельницького – шведського короля.
Все це стало причиною створення коаліції держав, куди входили Швеція, Україна, Семигород, Молдавія, Волощина і Литва. Звернена була ця коаліція в першу чергу проти Польщі, а при необхідності – проти Криму. При цьому, за планом гетьмана, потрібно було відтягнути момент рішучої розправи з Москвою і домогтися нейтралітету Туреччини. Виконання вказаної програми забезпечило б державну незалежність України.
Та цим планам не судилося бути реалізованими. Однією з причин була смерть Б. Хмельницького. Та вчений бачить і більш глибокі причини занепаду Козацької держави: республіканський, а не монархічний устрій; боротьба старшини за владу; протиріччя між "черню" і старшиною, чим скористалась Московська держава, що була сильною завдяки монархічному устрою (і старшина, і "чернь" вбачали в цареві оборонця своїх прав та інтересів).І все-таки, говорячи про суть і значення Переяславської угоди, В. Липинський стверджує, що вона є фактом, від якого політика "повинна починати свій рух вперед, свій поступ, до якнайбільшої повноти і незалежносте" [2]. В переяславському договорі дослідник бачить ряд позитивних моментів, не йдучи в той же час у руслі російської історіографії М. Карамзіна та його історичної школи. Як люблінська легенда в Польщі, так і переяславська легенда в Росії врятувала українську аристократію по банкрутстві її власної держави, давши їй всі права і привілеї аристократії державної нації на підставі того, що вона до тих держав сама добровільно пристала.