Проблема діяльності православної церкви на Закарпатті в російській історіографії

На початку ХХ ст. на Закарпатті розпочався православний рух. Відродженню православної церкви сприяло цілий ряд факторів: важке соціально-економічне становище; безпосередній зв’язок із православним рухом в Америці; латинізація греко-католицького обряду та церкви, відособленістьдуховенства від народу; вплив християнських центрів, зокрема, Афону та Почаївської Лаври на духовне життя населення у Північно-Східній Угорщині. У зв’язку з тим, що угорський уряд намагався надати цьому явищу виключно політичний характер, проти православних селян вживалися адміністративні дії. Неадекватна реакція державної влади, де законом не було заборонено змінювати релігійну приналежність, викликала обурення світової громадськості. Тогочасна європейська преса чимало уваги приділяла релігійній проблемі на Закарпатті. Ця тема привертала і привертає увагу багатьох дослідників, особливо російських.

Один із перших, хто порушив питання релігійних відносин на Закарпатті та відродження православ’я був чернець Пантелеймонівського монастиря на Афоні, росіянин за походженням Денасій. У 1913 р. у типографії Казанської Амвросіївської жіночої пустині в Шамордино, що в Калужській губернії ним була опублікована праця „Повесть об обращеніи и присоединеніи на Афоні Угрорусса уніата в Православіе и о русских, о православіи и об уніи в При-карпатской подъяремной Руси прежде и тепер”. Автор, серед передумов відродження православної церкви на Закарпатті виділяв діяльність о.І.Раковського та о.Є.Фенцика. Розглядаючи хід першого Мараморош-Сиготського процесу Денасій писав, що „головною причиною переходу ізянських селян у Православ’я були незгоди між настоятелем приходу і вірниками. Сутичка вийшла із-за того, що ізянський уніатський священик, хотів русинів мадяризувати.

Він відкрив в Ізі угорську державну школу (замість руської церковно-приходської)”. З його праці також довідуємося про підготовку та наслідки судового процесу 1903-1904 рр. Головними доказами на суді слугували етнографічна карта слов’янських народів на свідчення сільського писаря Боніса, який на основі слухів запевняв, що підсудні говорили що прийде російський цар і прожене угорських чиновників”. : „Суд засудив трьох селян на 14 місяців в’язниці і сплаті 500 крон штрафу, одного селянина – на 12 місяців і 500 крон штрафу, трьох селян – на 2 місяці і 9 днів і 180 крон штрафу”. Провідну роль у відродженні православ’я Денасій відводив Олексію (Кабалюк). У книзі вперше подаються короткі відомості з його біографії та описується його подорожі на Афон.

У 1916 р. в Москві вийшов перший том книги Ф. Арістова „Карпато-русскіе писатели”. Оцінюючи діяльність O.І.Раковського, він також визнавав заслугу священика у відродженні православ’я. Звертаючи увагу на перший Мараморош-Сиготський процес Ф.Арістов критикував угорську владу за недотримання законодавства. „Хотя въ Угріи по конституціи и обезпечена за каждымъ гражданиномъ полная религіозная свобода, однако, на практике либеральный принципъ веротерпимости не применялся къ православію. Такъ, можно было переходить изъ христіанства даже въ іудейство, но только не въ православие”. Використовуючи не відомі нам джерела автор описав зустріч делегації з Ізи з сербським православним патріархом Георгієм (Бранкович). Патріарх погодився вислати до Ізи священика, але угорський уряд категорично виступив проти цього. Розглядаючи хід „другого Мараморош-Сиготського процесу” Ф.Арістов прийшов до висновку, що звинувачення в державній зраді на користь Росії є безпідставними, а досудове слідство відбувалося з порушенням усіх законодавчих норм та з використанням тортур.

Процес формування православного чернецтва на Закарпатті досліджував російський церковний історик П.Харлампов. На сторінках офіційного видання Московської патріархії – журналу „ЖМП” він опублікував декілька статей на цю тему. П.Харлампов зазначив, що православні монастирі у першій половині ХХ ст. відігравали провідну роль у будівництві церкви та були головним джерелом православного духовенства.

Проблеми „савватіївського руху” на Підкарпатській Русі і Східній Словаччині та діяльність єпископа Моравсько-Сілезького Горазда (Павлік), вивчав студент МДА ієромонах Кирило (Поспешил). Його робота написана на основі архівних матеріалів Оломоуцько-Брненської єпархії, Празької єпархії, Московської патріархії, монографічних праць та періодичних видань. У зв’язку з цим автору вдалося виявити головні причини „савватіївського руху”, розкрити діяльність його головних учасників та дати оцінку конфесійній ситуації у міжвоєнний період.Окремі аспекти діяльності православної церкви на Закарпатті у першій половині ХХ ст. досліджувалися у працях сучасних російських істориків. Вони розглядали дане питання в контексті історії Російської, Чехословацької, Константинопольської православних церков та висвітлювали державно-церковні відносини в СРСР. Московська дослідниця В.Мар’їна в монографії „Закарпатская Украина (Подкарпатская Русь) в политике Бенеша и Сталина. 1939-1945 гг.” побічно торкалася діяльності православної конфесії на Закарпатті. За інформацією авторки у 1944-1945 рр. частка православних складала 15, 4 % із 750 000 жителів. Треба підтримати думку вченої, що поїздка православної делегації до Москви у грудні 1944 р. була організована керівництвом 4-го Українського фронту.

Важлива інформація міститься у праці професора МДА К.Скурата. У книзі „История Поместных Православных Церквей” автор, розглядаючи історію Чехословацької православної церкви, писав і про православний рух на Закарпатті на початку ХХ ст. Зокрема, він зазначав, що „…православных людей притесняли, ограничивали в правах и наказывали, молитвенные собрания в частных домах запрещали, книги и церковные предметы отбирали и сжигали, а православных священников арестовывали”.