Свідчення використання протикорабельної артилерії у матеріалах Богородицької фортеці
Судноплавство по Дніпру вже в середині XVII сторіччя набуло високого професійного рівня, про що свідчить багатий документальний матеріал, насамперед опис підготовки та проведення морських походів козацької доби, питання стратегії і тактики ведення запорожцями-мореплавцями бойових дійна морі [1].
Про високу боєздатність козацького флоту наприкінці XVIIст. говорить те, що у ході війни проти Туреччини і Кримського ханства козаками на узбережжі було підкорено 5 турецьких фортець: у 1695 р. козацьке військо добуло у пониззі Дніпра турецькі фортеці Кизи-Кермень (Кизикермен), Мустрит-Енмень (Тавань), Аслам-Кермень, Муберєк-Кермеиь. Протягом усієї Азово-Дніпровської кампанії козацька флотилія показувала високу боєздатність.
Організовуючи морські експедиції на невеликих суднах дубах та чайках козаки перехоплювали також турецькі галери, брали в полон їх екіпажі й захоплювали вантажі, що перевозилися на кораблях. Невеликий розмір козацьких суден, які не змогли б витримувати великого вантажу, обумовлював склад артилерії. На початку XVIIIст. вона здебільшого складалась з фальконетів (дрібнокаліберних гармат), армат (гармат) та „можжир" (мортир). розмірами гармати поділялися на „малі" й „потужні", за калібрами - на трифунтові, шестилотові і т.ін. [2, с.122, 123].
Маючи численні архівні свідчення морських битв, ми майже не знаємо про воєнні сутички на річках. Винятком є взяття приступом у ніч з 11 на 12 серпня 1635 р. польської фортеці Кодак козаками Івана Сулими, частина яких піднімалися Дніпром на чайках,повертаючись з чорноморського походу.
Вдалі напади на фортеці з води довели необхідність тримати в арсеналах кріплень серед інших артилерійських набоїв і специфічні боєприпаси, які використовувалися здебільшогопротикораблів - кніпелів. Кніпель являє собою дві чавунні напівсфери, нерухомоз`єднанізалізнимкованим, квадратним в перетині, стрижнем. Цей снаряд, котрий мав вигляд гантелі, ніколишенаповнювавсяпоміжнапівядрамичавунноюабосвинцевою картеччю, яка обмотувалась просмоленою мотузкою. Під час польоту снаряд обертався навколо себе й трощив щогли і весла, збиваючи такелаж. Картечі, в свою вражали живу силу ворога [3, с.97]. На відміну від ядер, кніпель летів на коротшу відстань і прицільність пострілу через низьку аеродинаміку невелика. Тому для влучного пострілу треба було стріляти з досить невеликої відстані 150-300 м.
Використання подібних набоїв засвідчено під час археологічних досліджень 2001-2006 рр.Богородицької(Новобогородицької) фортеці розташованої в пониззі р. Самари. Місцезнаходженню та часу виникне поселення та фортеці на північній околиці сучасного селища Шевченко м.Дніпропетровську присвячена низка публікацій, в яких доведено існував на цьому місці перевозу через р. Самара ще наприкінціXIV ст., а пізніше козацького містечка Самарь[4,5, 6]. Але про бойові дії із застосування артилерії можна твердити лише після побудови російської фортеці в 1688 р. [7, с.48-50]. Нею в 1692 році намагалися оволодіти повстанці Петрика, а в 1711 році гарнізоном був відбитий напад турецько-татарських військ [8, с. 153].
Слід зауважити,що знахідки кніпелів було зроблено на двох окремих ділянках пам` ятки.По-перше,напівнічному розімису,якийдо спорудженняДніпрогесу був берегом р. Кримки (притоки р. Кільчень). Тут навідстані250-300 м від північного та південно-східного бастіонів фортецізафіксовано скупчення залишків артилерійських боєприпасів. Серед них: литачавунна картеч діаметрами 3,5, 3,1, 2,8 і 2,2 см (6 шт.); кована залізна картеч розмірами від 2x2 до 1,6x1,5 см (4 шт.); ядра калібрів 7 см та 4 см; також уламки чавунних гранат (5 шт.) та великих бомб з товщиною стінок до 4 см (З ) Розміри останніх дозволяють реконструювати калібр фортифікаційної у 42 см. Найбільш цікавою єзнахідка чотирьох уламків кніпелів калібрами 12 і 13 см.
Розташування набоїв на місцевості дозволяє зробити висновок: обстріл здійснювався фортечною артилерією проти супротивника, судна якого рухалися вздовж берега, або який форсував вузьку р. Кримку.
Друге скупчення боєприпасів виявлене влітку 2006 року під час розкопок високого берегу р. Самари наподалік від північно-східного бастіону фортеці. Де на відстані 1,0-1,2 м від горішнього краю обриву в льосовому грунті материка стали траплятися розплющені свинцеві кулі, чавунна картеч, а також уламки кніпелів. Умови залягання знахідок дають підставу припустити, що всі вони були випущені з боку Самари і влучили у берег через недоліт або низький приціл.
Кніпелі дозволяють визначити калібр гармат в 9,2 та 10,3 см. До речі, ще один уламок кніпеля діаметром 9,2 см випадково знайдено на території самої фортеці. Це ще раз підтверджує гіпотезу її обстрілу з кораблів, або з протилежного берегу, який зараз підтоплений. На користь різночасовості бойових дій за знахідками кніпелів свідчить неспівпадіння калібрів та умови їх знахідки.В першому випадку використання кніпелів разом з іншими артилерійськими набоями можна, вірогідно, пов` язати із несподіваним нічним нападом загонів самопроголошеного гетьмана Петрика. В письмових джерелах знаходимо відомості, що 28 травня 1692 р. Петрик (Петро Іванович Іваненко) у Криму уклав союзний україно-татарський договір про захист спільних інтересів та взаємну оборону. На підставі договору Гетьманщина, Слобідська й Правобережна Україна мали стати самостійною державою -„Князівством удільним Київським і Чернігівським і Всього Війська запорозького городового та народу Малоросійського". Заручившись підтримкою 12-тисячного корпусу татар, Петрик у липні 1692 р. розпочав збройну боротьбу, виступивши проти законного гетьмана Івана Мазепи. На бік Петрика перейшли Царичанка і Китайгородок [8, с.154].