Історія українського права в дослідженнях М.Ф.Владимирського-Буданова
В Ярославлі М.Ф.Владимирський-Буданов розпочав роботу над докторською дисертацією, темою якої він обрав історію освіти в Росії з часів Петра Великого. Після успішного захисту дисертації «Государство и народное образование в России XVIII в.» (1874 р.) він переїжджає до Києва і з 1875 р. працює на посаді ординарного професора кафедри російського права в Київському університеті.
Відкриваючи у 1834 р. університет у Києві, уряд ставив мету посилити контроль над "ополяченою" територією приєднаних до Російської імперії в кінці XVIII ст. після поділів Речі Посполитої українських та білоруських земель до Російської імперії та поступово утверджувати тут російську правову систему і російську мову. З огляду на це новоствореному Київському університету визначалася роль охоронця південно-західних губерній Російської імперії від суспільно-політичного та культурного польського впливу. В рамках цієї політики Київському університету було визначено вести дослідження західноруського права. Робота в Києві дала можливість М.Владимирському-Буданову відновити вивчення історії західноруського права. Тому цей етап діяльності вченого можна розглядати як другий період його наукової творчості. Питання про окреме наукове дослідження західноруського права виникло після поділів Речі Посполитої наприкінці XVIII ст. Т.І.Бондарук визначає чинники, які зумовили появу концепції західноруського права. До них належав, насамперед, бурхливий розвиток історичної науки, що заклало підґрунтя для розвитку науки історико-юридичної (об`єктами досліджень стають пам`ятки державно-правового змісту); "юридизація історії" та поширення в Росії історичної школи права [9].
Отже, для досліджень М.Ф.Владимирського-Буданова в галузі західноруського права в Київському університеті створилася певна законодавча та початкова наукова база. Ще в першому статуті Київського університету 1833 р. було визначено, що на юридичному факультеті викладаються російські державні закони із включенням "тех местных законов, кой действуют в некотормх токмо губерниях" [10]. З 1835 р. читання цих місцевих законів в Київському університеті було доручено Г.М.Даниловичу, ординарному професору поліційних та кримінальних законів, який до цього часу вже здобув репутацію серйозного дослідника розвитку литовсько-руського права. Раніше Г.Данилович обробив та видав найбільш цінні пам`ятки з історії Литовсько-Руської держави та його права: у 1826 р. — "Судебник" Казимира, а у 1827 р. -"Летопись Литви и Руси". М.Ф.Владимирський-Буданов дає високу оцінку діяльності цього вченого. Він вважає, що Данилович не зробився "Сперанським західної Росії" через різкі коливання уряду щодо питання збереження історично-сталих для західних губерній правових норм в межах загальноросійської правової системи [11]. Окрім Г.Даниловича над західноруською темою в Київському університеті працювали інші дослідники: історики В.Антонович, М.Дашкевич. Історію права розглядав М.Іванішев, увага якого зосереджувалася на слов`янському і, зокрема, литовсько-руському праві. Ці вчені відкривали для російської історії нову галузь — "цілу до цього невідому й чужу половину російської історії, історії західної Русі" [12].
Наголошуючи на важливості вивчення історії західноруського та польського права, М.Владимирський-Буданов обстоював необхідність відкриття в університеті кафедри історії слов`янського права, яка повинна була існувати згідно зі Статутом 1863-го року. Він вважав, що успіх вивчення стародавнього західноруського та польського права знаходиться в тісному зв`язку з відкриттям в університеті цієї кафедри. Думка про її створення до того вже висловлювалася Г.Даниловичем. Ідея нової науки — слов`янського права - поступово впроваджувалась і в працях М.Іванішева.Втім, питання заснування кафедри слов`янського права ще довгий час залишалося на порядку денному університетського життя. Навіть після затвердження Статутом 1863 р. (загальним для всіх російських університетів) кафедри слов`янських законодавств не вщухали дискусії щодо її необхідності. Так, при обговоренні цього пункту у 1867 р. ради юридичних факультеті» Московського та Новоросійського університетів не знайшли доцільним поєднання кафедри історії слов`янських законодавств з кафедрою історії російського права. На їх думку, через це втратилася б можливість самостійного вивчення історії слов`янських законодавств, в той час як Рада Харківського університету висловилася саме за таке поєднання. Таке переконання пояснювалося тими обставинами, що згідно зі Статутом кількість кафедр була обмеженою, а потреба заснування нової кафедри судового права бачилася для них більш нагальною [13].
Прагнення М.Ф.Владимирського-Буданова відкрити кафедру історії слов`янського права пояснювалося розумінням особливої ролі литовсько-руського права, яке, за переконанням вченого, стало разом з московським правом спадкоємцем давньоруського права. На думку М.Владимирського-Буданова, на російському праві періоду імперії відбилися як особливості московського, так і литовсько-руського права. Ця ідея лягла в основу періодизації історичного процесу в праці "Обзор истории русского права", в якій автор відокремлює: 1) період земський (або князівський) - ІХ-ХШ ст.; 2) період московський (точніше — двох держав: Московської і Литовської) — XIV -XVI ст.; 3) період імперії - XVШ-XIX ст. [14]. Такий поділ на періоди означав, що Московська держава не була виключною правонаступницею Київської Русі, і не позбавляв тим самим "західноруські землі (українські і білоруські) початку історії своєї державності" [15]. До того ж, ідея про існування двох незалежних держав Литовської і Московської — розмежовувала наукові дослідження окремих розділів історії права та відстоювала самобутність західноруського права.