Нові дані до біографії Івана Сірка

Навряд чи можна знайти постать в історії України другої половини XVII ст. більш контроверсійну і неоднозначну, ніж Іван Сірко. Саме до цієї особи в українській історіографії немов “липли ярлики”: “головний фокус свого часу” [1], “Дикий Сірко” [2], “Сірко, з його політичною безпринциповістю, нахилом до демагогії і навіть браком якоїсь логіки в поступуванні” [3], “національний герой” [4]. На нашу думку, жодна з цих дефініцій не може характеризувати людину прикордоння, козацького ватажка XVII ст. Насамперед, це була людина своєї доби, з характерними для того часу поглядами та переконаннями. Що говорити, коли І.Сірко любив повторювати – “Нужда закон міняє” [5]. Причина несталої поведінки приховується не лише в українському “розтятому світі” XVII ст., але і, здається, в дещо інакшій площині. Великий простір для колонізації (так звані “дикі поля”), надзвичайна мобільність населення за середньовіччя та у ранньомодерний час, сусіди-кочовики сприяли витворенню в українському середовищі своєрідного типу поведінки людини прикордоння. З одного боку, прикордонні козацькі вольності були основним пріоритетом політичної культури такого типу людей. З іншого, за умов калейдоско¬пічної зміни монархів, протекторів, побратимів, місць проживання та перебування, цей елемент не мав жодної програми збереження цих прав та вольностей, діяв швидше емоційно, ніж зважено.

Наявність демократично-еґалітарних традицій, індивідуальної сім’ї, певної промислової ініціативи в умовах прикордоння дещо ідеалізуються істориками. Таке прикордоння здатне було на соціальний вибух Хмельниччини, і аж ніяк не на тривалу боротьбу, згуртованість планів та інтересів еліти. Додамо, що величезні, малозалюднені і майже не контрольовані державними бюрократичними установами умови життя на “диких полях”, що служили надійним притулком пасіонарних мешканців прикордоння, за браком джерел, не достатньо вивчені істориками. Важко дослідити і біографії діячів прикордоння, що виринали то в одному, то в іншому місці на просторі від Дністра до Дону. До таких діячів і належить Іван Сірко, чия біографія насичена силою “білих плям” та суперечностей. Узяти хоча б нез’ясовані питання місця народження І.Сірка, його ставлення до родини, стосунків “славного кошового” з татарами. ”Знавець вод і рік, і урочиськ Піль Диких”, за виразом сучасника-поета [6], Іван Сірко з’являється на історичній арені 1653 р.[7], до цієї дати його біографія залишається майже не відомою. Виявлені на початку XX ст. В.Данилевичем та іншими істориками документи дозволяють реконструювати частину біографії І.Сірка 1644-1647 рр.

Перший пропонований документ – чолобитна українських мешканців міста Усерда, російської фортеці на Бєлгородській лінії на чолі з Іваном “Сериком”. Чи слід довіряти копії Данилевича? Цілком, на нашу думку, бо В.Данилевич – досить ретельний копіїст-археограф [8]. Крім того, подальші свідчення про цю особу як Івана Дмитрієва підтверджують, що мова йде саме про Івана Дмитровича Сірка.

Місто Усерд збудоване російськими служилими 1637 р. в гирлі р.Усерду. Фортеця мала важливе стратегічне значення, бо перекривала Кальміуську сакму [9]. 1638 р. до Усерда прибули українські переселенці з Запоріжжя на чолі з В.Іваникієвим. Усердська українська громада відома своїми демократичними звичаями, бо вже 1638 р. козаки переобрали собі керівника [10].

З 1644 р. в Усерді отаманує Іван Сірко. Крім поданої тут чолобитної, існує ще кілька документів про діяльність цього усердського отамана. Зокрема, І.Дмитрієв, як зветься І.Сірко в московських документах, очолював побудову Ольшанського острогу (м. Ольшанська), постійно відбиваючи татарські напади [11]. В 1645 р. усердським козакам на чолі з І.Дмитрієвим видали царське жалування. Цікава характеристика окремих усердських переселенців: “земли не пашут и хлеба не сеют, или которые бражничают и наше царское жалованье пропивают и зернью проигрывают” [12].Наступний виявлений документ – неопублікований свого часу матеріал для збірника “Воссоеденение Украины с Россией”, що зберігається в Науковому архіві Інституту історії Національної Академії наук України. Документ підготовлений до друку, копія звірена з ориґіналом. Це джерело дозволяє пролити світло на факти біографії І.Сірка 1646-1647 рр. Ці дані дозволяють черговий раз спростувати твердження про участь І.Сірка в облозі Дюнкерка 1646 р. та про його французьку службу [13]. В 1646 р. московський уряд організовував великий похід з Дону на улуси ногайських татар. З цією метою до Воронежа було послано московського дворянина Ждана Кондирєва з великою грошовою сумою. До загону Ж.Кондирєва, крім донських козаків та служилих із московських прикордонних міст, зійшлося чимало українських козаків [14]. У січні 1647 р. серед людей, що отримували царське жалування на Дону, згадується “Ивашко Сериков” [15]. У цьому ж місяці в Москві подано чолобитну від усердських “черкас”, що ходили із Ж.Кондирєвим під Азов, на чолі з Іваном Дмитрієвим. Цю чолобитну і наводимо тут. Подальша доля І.Сірка пов’язана з іншою частиною України і з подіями Визвольної війни [16].

Додатки

№ 1

1644 р. – Чолобитна усердських українців про надання пільг