Американська школа неокласики

Американська школа неокласики

Наприкінці XIX ст. з'являється своєрідний американський варі¬ант теорії граничної корисності, засновником якого був професор Колумбійського університету Джон Бейте Кларк (1847 - 1938).

Основні його праці «Філософія багатства» (1889), «Розподіл ба¬гатства» (1899), «Проблеми монополій» (1901), «Суть економічної теорії» (1907) справили великий вплив на розвиток американської і світової економічної думки. Кларку належить авторство так званого закону спадної продуктивності праці й капіталу, що його вчений по¬клав у основу власної теорії граничної продуктивності.

Спираючись на методологічні принципи австрійської школи, Кларк стверджував, що основними факторами розвитку економіки є технологічний і моральний, а її основу становить окреме ізольоване господарство.

Головною проблемою політичної економії Кларк називав проб¬лему розподілу. У книжці «Розподіл багатства» він доводив, що роз¬поділ суспільного доходу відбувається згідно з природним законом, який забезпечує кожному власникові фактора виробництва стільки багатства, скільки він створює.

Претендуючи на збагачення методологічних засобів наукового дослідження, Кларк розробив власний метод. За аналогією з теоре¬тичною механікою він поділив економічну науку на три розділи:

універсальну економіку; економічну статику; економічну динаміку. Перша вивчає загальні універсальні закони розвитку економічних явищ. Економічна статика аналізує їхню дію за умов перебування організованого господарства у нерухомому стані, в якому виключа¬ються будь-які зміни, тобто є постійними кількість і соціальний склад населення, маса капіталу, соціальна організація, техніка і по¬треби населення. Статичний стан, згідно з теорією Дж. Б. Кларка, - це уявна модель для з'ясування умов рівноваги в «чистому вигляді»;

До речі, основними законами суспільства він вважав саме статичні закони.

Динаміку він трактував як результат дії зовнішніх сил, що ускла¬днюють розвиток і порушують рівновагу.

На відміну від своїх попередників Дж. Кларк розглядав чотири фактори виробництва:

1) капітал у грошовій формі;

2) капітальні блага (засоби виробництва і земля);

3) діяльність підприємця;

4) праця робітника.

Згідно з його твердженням, кожний фактор виробництва харак¬теризується специфічною продуктивністю і створює дохід, причому кожний власник отримує свою частку доходів від фактора, котрий йому належить. Так, капітал забезпечує банкірові процент, капі¬тальні блага породжують ренту, діяльність підприємця - підприє¬мницький прибуток, а праця гарантує робітнику заробітну плату. Річ¬ний дохід суспільства Кларк розподіляв на три великі частини: 3aгальну суму заробітної плати, загальну суму процентів і сукупний

прибуток.

Заслугою Кларка було те, що він намагався знайти принцип роз¬поділу доходу, критерій, який визначав би частку кожного фактора в продукті. Концепцію спадної корисності Кларк переносить на ви¬робничі фактори, замінюючи теорію поведінки споживача, теорію споживчого попиту теорією вибору виробничих факторів. Кожний підприємець прагне відшукати таку комбінацію факторів, яка забез¬печує мінімум витрат і максимум доходів.