Виникнення класичної політичної економії в Англії
Виникнення класичної політичної економії в Англії
Уільям Петті (1623-1687) - основоположник класичної по¬літичної економії в Англії. Він народився в сім'ї ремісника. У 14 років найнявся юнгою на торгове судно. Згодом вивчав медицину, математику, фізику, захоплювався музикою. З 1650 p. він - профе¬сор анатомії в одному з англійських коледжів. Під час придушення визвольного руху в Ірландії був військовим лікарем. За рахунок зе¬мель, конфіскованих у ірландців, став великим землевласником.
Оцінка економічних поглядів У. Петті є неоднозначною. Одні вважають його меркантилістом, інші (здебільшого марксисти) - засновником класичної політичної економії. Детальний аналіз його праць дає, однак, підстави для висновку, що він є економістом пере¬хідного періоду від меркантилізму до класичної політичної еконо¬мії. Його перу належить кілька наукових творів: «Трактат про податки і збори» (1662), «Слово мудрим» (1664), «Політична анатомія Ірландії» (1672), «Політична арифметика» (1676), «Різне про гроші» (1682).
У своїх працях, особливо ранніх, Петті віддає данину мерканти¬лізму. Обґрунтовуючи економічну політику держави, він розвиває теорію торгового балансу, виступає за нагромадження в країні золо¬та і срібла, виправдовує колоніальну експансію, виступає як прихи¬льник втручання держави в економічне життя.
Водночас уже в першій своїй праці Петті далеко виходить за ме¬жі питань, що їх звичайно розглядають меркантилісти. Він пише про гроші, позичковий процент, вексельний курс, податки, земельну ренту, монополії та інше. Постановка і вирішення цих питань відрі¬зняють його від меркантилістів.
У меркантилістів економічне пізнання - лише засіб для вирі¬шення конкретних питань, у Петті - розвиток самої економічної теорії, яка може застосовуватись на практиці. Не випадково його вважають «першим професійним економістом». К. Маркс назвав його найгеніальнішим і найоригінальнішим економічним дослідни¬ком, «батьком політичної економії».
Сам Петті, який усвідомлював свою роль у розвитку нової науки, яку він називав «політичною арифметикою», або «політичною ана¬томією», писав, що він намагався зробити “...в загальних рисах пер¬ший нарис політичної анатомії»''.
Завдання науки Петті вбачав у необхідності пояснити «таємничу природу» цілого ряду явищ, з'ясувати суть економічних процесів.
Застосував Петті й новий метод дослідження економічних явищ. Перебуваючи під значним впливом таких філософів-матеріалістів, як Ф. Бекон і Т. Гоббс, саме в них він запозичив деякі методологічні за¬сади, які доповнив розробленими ним самим статистичними таблиця¬ми. Недарма Петті називають ще й батьком економічної статистики.
Медик за освітою, він розглядає економічний лад країни як жи¬вий організм, «політичне тіло», а відтак бере собі за мету з'ясувати його «анатомію». Такий підхід наштовхнув його на висновок про іс¬нування закономірностей функціонування «політичного тіла». Він ставить проблему економічного закону. Отже, на відміну від мер¬кантилістів, які використовували емпіричний, описовий метод, Пет¬ті заклав основи абстрактного методу в політичній економії. Засто¬сування цього методу, хоч і не до кінця розробленого, є однією з основних заслуг Петті.
Визначення багатства. Уже сама постановка цього питання бу¬ла в Петті іншою, ніж у меркантилістів. Він намагається не просто дати його визначення, а й кількісно підрахувати його з тим, щоб сприяти впорядкуванню оподаткування.
На відміну від меркантилістів, він бачить багатство як суму ру¬хомого й нерухомого майна. У праці «Слово мудрим» він дає пере¬лік предметів, що становлять багатство, - сукупність земельних угідь, будівель, худоби, кораблів, золотої і срібної монети, посуду із золота і срібла, меблів, запасів різних товарів (залізо, мідь, олово, тканини, зерно, сіль), коштовних каменів та інше.
Поряд з таким конкретним визначенням, Петті дає й загальне (абстрактне) визначення багатства. У праці «Політична арифмети¬ка» він пише, що багатство кожної нації міститься, головне, у тому прибутку, який вона має у зовнішній торгівлі, бо саме зовнішня тор¬гівля доставляє більше «золота, срібла, коштовних каменів і іншого загального багатства».