Причини і наслідки Великих географічних відкриттів кінця 15 - початку 16 ст.
Слідом за переміщенням головних торгівельних шляхів центр економічного життя перемістився з країн Середземного моря до держав, розташованих на берегах Атлантичного океану. Стали занепадати італійські міста-республіки, виникли нові центри світової торгівлі – Лісабон, Севілья й особливо Антверпен. Саме він став найбагатшим містом Європи, світовим торговельним та фінансовим центром. Його економіка грунтувалася на посередницькій торгівлі світовими і Євпропейськими товарами. В Антверпені мали представництва і агентства купецькі фірми всієї Європи. Але з кінця XVI ст. наступником Антверпену став Амстердам. Його кораблі перевозили 5/6 товарів, якими обмінювалися Піренейський півострів і Північна Атлантика. З розвитком океанської економіки Англія опинилася в центрі основних торгових шляхів. Розвиток торгівлі зумовив зростання ролі банківської справи і кредиту. На початку XVI стю в Антверпені склався грошовий ринок, де у міжнародних розрахунках використовувалися векселі на пред’явника. Вони були в обігу замість готівки, переходили з рук в руки, поки не анулюалися. Загальною стала практика платіжних розпоряджень (асигнацій), що встановлювала відповідальність кредиторів. У 1598 р. засновано Страхову палату. У другій половині XVI – 20-30-х рр. XVIІ ст. розпорядниками європейських платежів і розрахунків були генуезькі купці-банкіри. Вони контролювали торгівлю золотом та сріблом в Європі. Протягом XVIІ ст. міжнародним фінансовим центром став Амстрердам. У 1609 р. створено Амстердамський депозитний і валютний банк. В 1611 р. створено біржу, що стала грошовим центром, звідки голандські капітали направлялися в усі країни світу. Навіть втративши промислово-торгову першість, Голландія зберегла своє значення найбільшого і найдешевшого кредитора, тому що відсоток за кредит становив 5%.[8] У XVI ст. виникли товарна та фондова біржі.
На відміну від Португалії і Іспанії, які мали переваги в торгівлі, основними виробниками промислових товарів були Нідерланди, Англія, Франція. Буржуазія цих країн швидко багатіла, переправляючи золото і срібло з приморських країн в обмін на промислові товари. Поступово вони витіснили конкурентів з морських шляхів, а потім – з заморських колоній. Зокрема, у дослідженнях Тихого океану і Південних морів на межі XVI-XVII ст. ініціативу перехопили Нідерланди, а у 40-ві рр. XVII ст. – буржуазна революція в Англії вивела цю країну на арену боротьби за ринки збуту, панування на морі, колоніальні володіння.Посилення нових тенденцій в економічній політиці європейського абсолютизму. Вона набула яскраво вираженого меркантилістського характеру. Правлячі династії Англії, Іспанії, Франції всіма доступними засобами стимулювали торгівлю, промисловість, судноплавство, колоніальну експансію. Меркантилізм як економічна політика епохи первісного нагромадження капіталу був породжений капіталізмом, що розвивався у надрах фоедалізму та сприяв формуванню й розвитку ринкової економіки. Постало питання щодо створення великого масового виробництва. [5] Відбулася поява мануфактур (підприємств, заснованих на розподілі праці та ручній, ремісничій техніці, які обслуговуються вільнонайманими робітниками). [1, ст. 39]
Площа відомої європейцям поверхні Землі до кінця XVI ст. збільшилась в 6 разів.
Розширюється торговельний асортимент за рахунок нових товарів: какао, тютюн, кава, картопля, томати, кукрудза, ваніль, індики. Різко збільшується обсяг відомих, але рідкісних раніше цукру, прянощів. У XVI ст. ввезення в Європу прянощів перевищувало обсяг венеціанського та генуезького імпорту більше ніж у 30 разів (з 200 до 7000 т).
Отже, розклад західноєвропейскього феодалізму був повязаний з такими процесами, як наближення спеціалізації ремесла до рівня мануфактурного поділу праці; посилення майнової та соціальної диференціації; формування великих капіталів і розвиток розширеного відтворення. У сільському господарстві позиції феодалізму були міцні, а тому процес розкладу його йшов повільніше. Феодальна земельна власність поступово робилась обєктом купівлі-продажу, розширення дрібного й середнього дворянства набуло широких масштабів. Селянське володіння еволюціонувало у дрібну селянську власність, феодальна грошова рента й оренда – у капіталістичну ренту й оренду; застосовувалася наймана робоча сила; зростало міське населення. [4, ст. 99]
Список використаної літератури:
Економічна історія: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни / Н.О. Тимочко, О.А. Пучко, Л.М. Рудомьоткіна та ін. – К.: КНЕУ, 2001. – 216 с.
«Історія економіки та економічної думки:Курс лекцій / Авт. кол.: С.В. Степаненко (кер. авт. кол.), В.М. Фещенко, Н.О. Тимочко та ін. – К.: КНЕУ, 2006. – 664 с.
Лановик Б.Д., Лазарович М.В., Чайковський В.Ф. «Економічна історія: Курс лекцій» / за ред. Лановика Б.Д. – 2-ге вид., перероблене – К.: Вікар, 2000. – 300 с. – Вища освіта XXI ст.