Господарство укр. земель у ХVI-XVIII ст.
В цілому варто зазначити, що національно-визвольна війна українського народу під проводом Б.Хмельницького внесла кардинальні зміни в аграрні відносини. Було ліквідовано велике магнатське землеволодіння на більшій території сучасної У країни, знищено панщину. Оформилася і домінувала індивідуально-приватна козацько-селянська власність на землю. Були створені умови для прискореного розвитку аграрних відносин. Проте у складі феодально-кріпосницької Російської імперії економічний розвиток Української держави був позбавлений цих перспектив.
Зміни у поземельних відносинах наступили, коли Гетьманщина і Слобідська Україна остаточно ввійшли у склад Російської держави, а їх автономія ліквідувалась.
У другій половині XVII і особливо у XVIII ст. зростало старшинське землеволодіння. Цьому сприяла політика гетьманського уряду і російських царів. Старшинське землеволодіння поділялося на спадкове і рангове. Останнє надавалося за службу гетьманові чи цареві згідно з рангом.
Великими землевласниками були миргородські, чернігівські, ніжинські полковники, посади яких ставали спадковими. Чималі маєтності були у родин Кочубеїв, Золотаренків, Маркевичів та ін. Згодом відмінність між спадковим і тимчасовим землеволодінням зникла. Гетьмани України (І.Мазепа, І.Скоропадський, К.Розумовський) також володіли величезними земельними площами і маєтками.
Із занепадом автономії в Україні збільшується російська дворянська земельна власність. Вже у другій половині XVII ст. на Слобожанщині поселяються російські дворяни, духовенство та ін. Після Полтавської катастрофи маєтності російських вельмож в Україні збільшуються. Великі земельні наділи отримали члени Малоросійської колегії та «Правління гетьманського уряду». Після ліквідації Гетьманату значні рангові володіння перейшли до рук російських можновладців. Після зруйнування Запорозької Січі їхні землі були передані російським дворянам. Ще раніше почалася, а після ліквідації Запорозької Січі посилилася колонізація півдня України іноземцями: греками, татарами, сербами, болгарами. Найбільшим був наплив німецьких колоністів.
Становище селянства України поступово погіршувалося, а у 80-х роках XVIII ст. було повторно введене кріпосне право. Вчорашні козаки переводилися, як правило, у ранг державних селян. Козацька старшина отримала або викупила дворянські звання та привілеї, поступово втрачала національний український характер. Отже, земельні відносини ІІ половини XVII-XVIII ст. розвивалися під визначальним впливом економіки Росії. Знищувалось землеволодіння селян, вони перетворювалися на кріпаків. Козацька старшина добилася зрівняння з російським дворянством і поступово денаціоналізувалася. Визначний історик сучасності Михайло Брайчевський вважає, що приєднання України до Росії зумовило «реставрацію феодалізму, причому в його найжорстокішій, найбрутальнішій, напівазіатській формі».
!!
Міста. Важливу роль у господарському житті України XVI-XVIII ст. відігравали міста, які були центрами товарного виробництва й обміну. Міста були носіями суспільно-економічного прогресу. У даний період зростає значення старих міст України, відбудованих після монголо-татарської навали. Процеси прискореної урбанізації проявилися спочатку на Заході - в Червоній Русі, на Волині. Так, у Червоній Русі число міст за період з 1500 до 1648 рр. зросло в 2,5 раза. Всього міст тут у 1648 р. нараховувалось 253.
Значна частина міст України виникла у другій половині XVI ст., коли відбувалася колонізація та заселення Наддніпрянщини і з'явилася потреба у зміцненні кордону перед татарськими нападниками. Більшість міст та містечок виросли на південних окраїнах заселеної території, на краю «дикого поля» - на Брацлавщині, Уманьщині, Полтавщині. Часто у створенні міст ініціатива належала польським магнатам, але будували і проживали у містах переважно українці. У 40-их роках XVII ст. в Україні було майже тисяча міст і містечок. Більшість з них були невеликими, число їх мешканців становило від 600 до 3 тис. чоловік. Найбільшими були Львів (більше 20 тис. жителів), Кам'янець-Подільський, Умань, Біла Церква, Острог, Меджибіж (кожне з них налічувало майже 10 тис. мешканців), а також Луцьк, Кременець, Перемишль, Самбір, Житомир, Ярослав та ін. Важливішу роль починає відігравати Київ.
Прискореному розвитку міст України сприяло самоврядування, прийняте у відповідності з магдебурзьким правом і яке отримали чимало міст.Специфічною рисою українських міст був їх багато в чому аграрний характер. У 1646 р. міста і містечка ділилися на 2 головні типи - міста із землеробським характером господарства і міста із розвинутим ремеслом і торгівлею. Але сільське господарство не було головним заняттям міського населення.