Еволюція класичної політекономії в пер. пол. ХІХ ст., завершення класичної традиції

Еволюція класичної політекономії в пер. пол. ХІХ ст., завершення класичної традиції

Класична школа політичної економії, започаткована Адамом Смітом і Давидом Рікардо, справила великий вплив на дальший роз¬виток економічної науки та формування економічної політики. Уні¬версальність та космополітичність теорії забезпечувала можливість її використання в будь-якій країні, але особливості економічного розвитку кожної з них сприяли тому, що класичні ідеї адаптувались різними авторами для вирішення теоретичних та практичних проб¬лем соціального розвитку власних країн. Класичні доктрини знайш¬ли відображення у працях багатьох авторів, зокрема економістів но¬вої хвилі - Сея, Мальтуса, Сеніора, Бастіа, Мілля та інших, що ви¬світлювали важливі проблеми розвитку суспільства.

Цих авторів відносять до представників класичної школи тому, що в центрі їхньої уваги все ще залишаються проблеми економічного розвитку, зросту масштабів виробництва. Як і основоположники кла¬сичної школи, вони вважали, що капіталізм, побудований на приват¬ній власності й зіткненні інтересів економічних суб'єктів - власників факторів виробництва, є прогресивним ладом; що головними умовами зростання багатства суспільства є вільна конкуренція та раціональний розподіл вартості; що в основі ринкового саморегулювання лежить «вартість»: саме вона, її величина та рівень її відшкодування визна¬чають дальшу долю виробництва товарів, рівень доходів власників та безпосереднього виробника; що розподіл раціональний, коли частка вартості, отримана у вигляді доходів, відповідає витратам праці; що тільки ринок визначає, скільки і чого необхідно виробляти, і держава не повинна втручатися в ринкові відносини, бо це призведе до руйну¬вання ринкових механізмів саморегулювання.

Більшість ідей, сформульованих цими авторами, були своєрід¬ним розвитком класичної доктрини. Адже теорія Сміта і Рікардо - це теорія ринкової економіки і якісної характеристики її основ: вар¬тості, ціни, доходів та їхніх джерел, це доведення визначальної ролі матеріальної сфери виробництва, об'єктивної суті економічних за¬конів, необхідності свободи підприємництва, вільної конкуренції.

Проте економісти нової хвилі привнесли й нові ідеї в класичну теорію. Ці ідеї, поєднані єдиною методологією, стали основою більш ґрунтовного й різнобічного аналізу капіталістичного вироб¬ництва. Завдяки їм класична політекономія перестає бути однорід¬ною, перестає однозначно трактувати проблеми розвитку.

Саме новій хвилі в класичній теорії належить першість у загост¬ренні уваги до проблем обміну й розподілу, до їхньої ролі у збага¬ченні суспільства. Представники цієї хвилі визнають, що виробниц¬тво визначає рівень доходів і їх розподіл, але наголошують, що розвиток виробництва, у свою чергу, залежить від доходів (плато¬спроможності) споживача, тому раціональний розподіл вартості є важливою умовою розвитку.

Матеріальна сфера виробництва більше не розглядається як єди¬на, де створюється багатство: в поле зору потрапляє нематеріальна сфера, де результати праці не мають товарного вираження (послуги, мистецтво, наука тощо), хоч зайняті там люди отримують доходи.

Ряд авторів визнає, що праця в нематеріальній сфері також ство¬рює вартість, яка підлягає розподілу, тобто вони вже не ототожню¬ють вартість як сукупність матеріальних цінностей - товарів, з вар¬тістю як затратами праці.

Тому виникає нове, розширене трактування «вартості» як абст¬рактної категорії, що матеріалізується в ціні і проявляється у проце¬сі обміну лише як тенденція. Визнаючи, що ціна залежить від зітк¬нення суб'єктивних оцінок виробника і споживача, представники нової хвилі звертають увагу на те, що вартість є тільки основою, яка визначає напрями розвитку економіки і створює економічну рівно¬вагу. Ціна і ціноутворення є реальним явищем, що забезпечує раціо¬нальний розподіл.

У зв'язку з цим виникає необхідність з'ясувати, як саме відбува¬ється розподіл суспільної вартості. Якщо Сміт та Рікардо обмежува¬лись тезою про те, що вартість розподіляється відповідно до витрат праці, і тому постійно натрапляли на труднощі, пояснюючи природу таких видів доходу, як прибуток, рента і,процент, то в економістів нової хвилі виникає ідея щодо розподілу за факторами виробництва.

Витрати живої праці не розглядаються більше як єдиний фактор багатства, а тому і зростання обсягів виробництва так прямо, як у Сміта, не зв'язується зі зростанням населення. Водночас досліджує¬ться нова суттєва проблема - рівень зайнятості й чинники, що його обумовлюють.

Пояснюючи роль суб'єктивного фактора в розвитку суспільного виробництва, економісти нової хвилі зосереджуються на проблемі зіткнення економічних інтересів, конкретизуючи її як протистояння виробника і споживача. Конкуренцію суб'єктів господарювання трактують як умову вільного функціонування й розвитку ринкової економіки, а відносини «виробник-споживач» - як суть, основу її самоврівноважування.Таким чином, розвиваючи положення класичної школи, економі¬сти нової хвилі прийшли до розуміння того, що неабияку роль у процесі виробництва та обміну відіграє суб'єктивний фактор і влас¬тивість товарів задовольняти потреби, що за надзвичайної важливо¬сті суто абстрактних проблем політична економія ними не вичерпу¬ється, і економічна поведінка суб'єктів ринку зобов'язує до мікроекономічного аналізу. Такі питання, як нагромадження та ін¬вестиції, кризи та економічна роль держави, знайшли своє місце в наукових дослідженнях.