Економічна думка в Росії
Основна ідея його концепції полягала в тім, що економічні системи слід розглядати як замкнуті системи ринкових взаємозалежностей, що перебувають у рівновазі.
Жюль Дюпюї (1804-1866) написав статтю “Про виміри корисності громадських робіт” - в якій є ідея граничного аналізу. Сформульоване ця ідея на підставі поняття “цінового надлишку”, тобто грошовий вимір максимально можливого доходу, який виникає внаслідок можливості споживача купувати кожну одиницю товару за незмінної ціни.
Герман Гессен (1810-1858) у книжці “Розвиток законів суспільного життя і правил людської діяльності, що з них випливають” сформулював два закони.
Перший закон стверджує, що зі збільшенням кількості даного блага гранична корисність його зменшується, а за умови певного задоволення потреб споживача = 0.
Згідно з другим законом Госсена оптимальна структура споживання (попиту) досягається за умов однакових граничних корисностей усіх благ, що споживаються. Кожний суб'єкт максимізує сумарну корисність для себе, якщо розподіляє ресурси між різними благами так, що від останньої одиниці ресурсу, витрачене на кожне благо, досягається однакове задоволення.
Із закону обміну споживчих вартостей випливає закон єдності ціни на ринку. Для покупця існує ціна, вище за яку він товару не купить. Для продавця існує ціна, нижче за яку він товару не продасть. Десь посередині буде ціна яка задовольнить і покупця і продавця.
2. Австрійська школа граничної корисності.
Найбільше внесок у розвитку ідеї маржиналістів зробила австрійська школа п/е, яка сформулювалась у 70-ті роки ХІХ ст.
Її теоретичними принципами були суб'єктивний ідеалізм та теорія граничної корисності.
Засновники цієї школи були Карл Мегер, Фрідріх фон Візер Ейген Фем-Баверк.Економісти австрійської школи розглядали:
вчення про предмет п/е, її методологічні основи;
аналіз вартості товару і факторів, що впливають на її формування та ін.
Об'єктом дослідження було індивідуальне господарство. Суспільне виробництво австрійські економісти розглядали як суто арифметичну суму таких окремих елементів.
Обстоюючи позиції мінової концепції, економісти австрійської школи обмежували економічні відносини лише ринковими зв'язками, тобто відносинами обміну.
Основою економічної діяльності вважалося психологія суб'єкта господарювання, яка зумовлює його потреби, мотиви діяльності й усю його економічну поведінку. При цьому об'єктивний характер розвитку суспільного виробництва і власних йому законів повністю ігнорувався.
Центральне місце в концепціях австрійської школи посідає теорія “граничної корисності”, де “товар” і ”вартість” замінені на поняття “благо” і “цінність”. Менгер першим виклав теорію граничної корисності у певній логічній послідовності, маючи на меті встановити залежність корисності від винятковості предметів споживання. За вихідний пункт дослідження він брав людські потреби, визначаючи їх як різновид незадоволених бажань або неприємних відчуттів, котрі порушують своєрідну фізіологічну рівновагу.
Другий представник австрійської школи Ф.Візер розвивав ідеї Менгера у працях “Походження й основні закони господарської цінності”. Візер розвивав ідею, що витрати розглядаються як корисність. Він стверджував, що цінність продуктів визначається цінністю витрат виробництва, а цінність останніх - граничною корисністю граничного споживчого блага. Візер трактував витрати, як корисність, що приносять у жертву.