Загальна теорія зайнятості Кейнса
Загальна теорія зайнятості Кейнса
Кейнсіанство - одна з провідних течій сучасної економічної думки. Свою назву отримала від автора основних її концепцій - Джона Мейнарда Кейнса (1883 - 1946), англійського економіста, державного й політичного діяча.
У своїх наукових творах він розглядає широке коло проблем, зо¬крема, проблеми теорії ймовірності, монетарної економіки, наслідки мирної угоди, укладеної після першої світової війни. Проте його головною працею є «Загальна теорія зайнятості, процента і гро¬шей» (1936 p.), про яку Дж. Гелбрейт у свій час писав, що «вона є абсолютно незрозумілою, погано написаною та передчасно опуб¬лікованою».
Однак ідеї цієї книжки були із захопленням сприйняті в колах великої буржуазії. Книжку назвали «біблією кейнсіанства». Західні економісти навіть проголосили «кейнсіанську революцію», яка на¬решті переможе марксизм. А американський історик економічної думки Селігмен поставив книжку Кейнса поряд з «Багатством наро¬дів» Сміта та «Капіталом» К. Маркса.
Учення Кейнса стало своєрідною реакцією на неокласичну шко¬лу й маржиналізм, які панували в економічній науці до нього і до яких колись належав і він сам як учень А. Маршалла і кембріджської школи. Економічна криза 1929-1933 pp. різко змінила погля¬ди Кейнса, він рішуче й безоглядно пориває з поглядами А. Маршалла, його ідеями фритредерства й висловлює думку про те, що капіталізм доби вільної конкуренції вичерпав свої можли¬вості та пішов у непам'ять.
Попередниками Кейнса, які розробляли ті чи інші функціональні зв'язки процесу відтворення і положення яких він розвиває далі, можна вважати так звану стокгольмську школу - Б. Умена, Е. Ліндаля; Ф. Кана у Великобританії та А.Ханта у Німеччині. Однак тільки Кейнс чітко сформулював новий напрям економічної те¬орії - теорію державного регулювання економіки.
На відміну від інших буржуазних економістів, які зосереджували свою увагу на діяльності окремих господарських одиниць, Кейнс значно розширив рамки дослідження, роблячи спробу розглянути національне капіталістичне господарство в цілому, оперувати пере¬важно агрегатними категоріями - споживання, нагромадження, заощадження, інвестиції, зайнятість, тобто величинами, котрі визна¬чають рівень та темпи зростання національного доходу. Та голов¬ним у методі дослідження Кейнса було те, що, аналізуючи сукупні народногосподарські величини, він прагнув встановити причинно-наслідкові зв'язки, залежності та пропорції між ними. Це поклало початок такому напрямку економічної науки, який сьогодні називають макроекономічним. «Кейнс, мабуть, повинен посісти постійне місце в історії економічної думки як перша особа, котра розробила повністю обґрунтовану теорію того, що ми називаємо зараз макроекономікою» .
У докейнсіанській політекономії панував мікроекономічний під¬хід, тобто аналіз економіки з погляду окремих економічних оди¬ниць. Умови процвітання окремої фірми ототожнювалися з умовами процвітання нації в цілому, примноження її національного багатст¬ва, Тому у центрі аналізу була окрема фірма, проблеми мінімізації її витрат та максимізації прибутку як джерела нагромадження ка¬піталу. Головна відмінність між макро- та мікроекономічним під¬ходами полягає не в тім, що перший ігнорує інтереси окремих фірм, а другий - національну економіку. Відмінність зв'язана з тим, якому фактору - інтересам окремої фірми чи загальним умовам відтворення - надається вирішального значення для економічно¬го зростання країни. Кейнс віддав перевагу загальноекономічним факторам.
Кейнсіанська теорія зайнятості дуже відрізняється від класичного підходу, за яким існує рівноважна ціна для будь-якого виду товару, у тім числі товару робоча сила: якщо починає бракува¬ти або створюється надлишок будь-яких товарів, то достатньо від¬повідно підвищити або знизити ціни на них, для того щоб знову на¬стала рівновага.
На відміну від неокласиків, Кейнс поставив безробіття в залеж¬ність не від заробітної плати, а від браку «ефективного попиту». При цьому він не спростовує повністю неокласичної теорії, погоджуючись з тим, що за умов рівноваги, коли всі трудові ресурси залучено у виробництво, заробітна плата визначається «граничною складністю праці». Кейнс не заперечує, що заробітна плата «перебуває у цілком визначеній (оберненій) кореляції з обсягом зайнятості» . Проте обсяг зайнятості Кейнс узалежнює не від руху заробітної плати, а від рівня виробництва «національного доходу», тобто від сукупного ефектив¬ного попиту на споживчі та капітальні блага. Останній же має тенде¬нцію до відставання, до неврівноваженості, що робить повну зайня¬тість за умов капіталізму явищем винятковим.Чимало попрацював Кейнс, щоб довести помилковість викорис¬тання заробітної плати як засобу лікування безробіття. Стосовно економічних наслідків скорочення заробітної плати Кейнс міркував так: по-перше, попит на працю і рівень зайнятості визначаються ре¬альною, а не номінальною заробітною платою, як учили економісти-класики; по-друге, зниження номінальної заробітної плати завжди супроводжується еквівалентним зниженням реальної, оскільки ціни за умов конкуренції визначаються прямими граничними витратами, котрі в короткостроковому періоді складаються виключно з трудо¬вих витрат; по-третє, оскільки реальне споживання є функцією са¬мого тільки реального доходу і реальна схильність до споживання у працівників менша за одиницю, вони після зниження заробітної плати витрачатимуть на споживання менше ніж раніше; по-чет¬верте, хоча трудові витрати й ціни знизилися, наступне зниження ставки процента буде нездатним стимулювати інвестиції, відтак зниження заробітної плати призведе тільки до зниження сукупного попиту, а безробіття або збільшиться, або, у ліпшому випадку, за¬лишиться на тому самому рівні. Ось чому, стверджує Кейнс, змен¬шення заробітної плати, навіть якщо це можна зробити, не здатне зменшити безробіття. Практично така ситуація неможлива, оскільки працівники не будуть жертвувати власною заробітною платою зара¬ди працевлаштування якогось невідомого безробітного. «Найрозум¬ніша політика, - пише Кейнс, - полягає, зрештою, у підтримуван¬ні стійкого загального рівня грошової заробітної плати»' .