Зародження класичної буржуазної політекономії у Франції. Економічні погляди П. Буагільбера
Тому для цього періоду розвитку економічної теорії характерним є спрощення та перегляд висновків політекономії Сміта і Рікардо.
Сеніор підтримував класичну традицію і водночас мав власний погляд на природу деяких економічних явищ. На відміну від Сміта він не ставив перед собою завдання побудови повної соціальної фі¬лософії, а обмежував предмет політичної економії як науки вивчен¬ням природи виробництва та розподілу багатства, наслідуючи в цьому Рікардо та Мальтуса.
Теорію політичної економії викладено, головне, у його книжці “Політична економія” (1850), яка спочатку (в 1836 р.) була видана у вигляді статей в енциклопедії.
Теорія вартості за Сеніором - є багатство, що виступає у вигляді речей, які можуть обмінюватись, або мають вартість. На його думку, обмінюватись або передаватись з рук у руки можуть речі, які є в обмеженій кіль¬кості (до них не належать, наприклад, сонце, повітря тощо), і мають властивість бути корисними, тобто “властивість прямо чи побічно давати задоволення чи тамувати біль”.
Сеніор розрізняє три властивості речей: вартість, корисність та обсяг пропозиції. За відповідних обставин кожна з цих властиво¬стей відіграє власну роль, по-різному впливаючи на процес обміну, але в сукупності вони визначають цінність багатства.
Визначенню поняття граничної (спадної) корисності у праці Се¬ніора належить значне місце. Він зазначає: “Існує межа задоволення потреб, що її може забезпечити товар відповідного типу, і, більше того, задоволення швидко зменшується задовго до досягнення цієї межі. Два предмети одного типу рідко дають удвічі більше задово¬лення, ніж один, і ще рідше десять дадуть уп'ятеро більше задово¬лення, ніж два. Отже, за наявності достатньої кількості відповідних товарів великого буде й кількість людей, що забезпечені ними, і які не бажають або виявляють лише слабке бажання збільшувати свої запаси цього товару; для них додаткова пропозиція втрачає всю, або майже всю свою корисність”.
Формулюючи теорію вартості, Сеніор великого значення надає корисності, але його не можна вважати засновником суб'єктивної теорії вартості. Він окреслює проблему в цілому, не вдаючись до детального аналізу та глибокого вивчення.
Отже, першим чинником вартості (цінності) він вважає корис¬ність, тобто попит. Другим чинником вартості, за Сеніором, є рівень доступності блага, його пропозиція; “порівняльне обмеження про¬позиції або... порівняльна недоступність, хоча сама по собі й недо¬статня для формування вартості, є її дуже важливим елементом; ко¬рисність, або, інакше кажучи, попит, залежить від неї". Рівень доступності блага визначається, на його думку, витратами виробни¬цтва. Він пише, що “пропозиція обмежується витратами на вироб¬ництво".
Сеніор критикує обмежене визначення вартості Смітом та Рікар¬до, які зводять фактори вартості лише до витрат праці. Сеніор вважає, що трудова теорія вартості звужує можливості пояснення багатьох економічних явищ (наприклад, чому недоступність благ робить їх ціннішими).Витрати виробництва, які, на думку Сеніора, включають два елементи - працю та капітал, є першим кроком до кількісного прояву вартості у процесі обміну, хоча недоступність і корисність блага суттєво впливають на його оцінку. Вартість формується під впливом витрат виробництва, які включають прибуток, процент та заробітну плату і є факторами ціни.
Однак, на відміну від Рікардо, що зводить витрати виробництва до нагромадженої праці, Сеніор визначає їх через суб'єктивну кате¬горію утримання, тобто “жертовності” обох суб'єктів виробницт¬ва - капіталіста та найманого робітника.
Праця - це пожертва робітника, який втрачає свій час та спокій, а капітал - це пожертва капіталіста, котрий відмовляє собі в радо¬щах споживання й перетворює частину свого особистого доходу на капітал. Утримання само по собі не створює багатства, але дає право на винагороду як капіталісту, так і робітникам. Ця винагорода набу¬ває форми заробітної плати та прибутку. Очевидно, що вартість у Сеніора - це синтез категорій мінової вартості та ціни.
Ціноутворення Сеніору до¬велося показати, як відбувається реалізація товару, формується його ціна.
З одного боку, на думку Сеніора, витрати на виробництво є ре¬гулятором ціноутворення, але таким, що лише окреслює приблиз¬ну ціну, а не визначає її. На відміну від Рікардо, він уважає, що ці¬на товару дорівнює сумі утримання капіталіста та робітника, це сума капіталу та праці, або сума заробітних плат та прибутків капіталіста, які треба сплатити, щоб виробники продовжували свою діяльність.