Класична політекономія
Класична політекономія
Класична політична економія зародилася в Англії в кінці ХП ст. та у Франції на початку XVIII ст., прийшовши на зміну меркантилізму.
К. Маркс назвав меркантилізм першим теоретичним опрацюван¬ням засад капіталістичного виробництва. Водночас він підкреслював, Що дійсна наука сучасної економії починається лише з того часу, коли теоретичне дослідження переходить від процесу обігу до процесу ви¬робництва. Цей перехід і здійснила класична політична економія.
Уперше термін «класична політична економія» ужив Маркс сто¬совно школи, яка розпочала дослідження внутрішніх закономірностей буржуазного суспільства. К.Маркс писав: «...під класичною політичною економією я розумію всю політичну економію, почи¬наючи з У. Петті, яка досліджує внутрішні залежності буржуазних відносин виробництва».
Якщо меркантилісти в своєму аналізі виходили з досить повер¬хового розуміння процесу обігу і тому бачили лише зовнішній бік його явищ, то класики за предмет дослідження взяли сферу вироб¬ництва й поклали початок науковому аналізу цієї сфери. Тим са¬мим відбулася зміна, глибоке зрушення в самому предметі полі¬тичної економії, яка з міркувань щодо принципів управління господарством країни перетворилася на науку про категорії й за¬кони економічного життя. Саме класична школа, зокрема праці А. Сміта, перетворили політичну економію на повноцінну наукову дисципліну.
Класики проголосили ідею природного порядку, дію об'єктив¬них економічних законів. А це змінило напрям досліджень від сис¬теми регламентуючих правил до економічної свободи, яка одна тільки й забезпечує ефективний розвиток економіки.
Класична школа, на відміну від меркантилістів - прихильників державного втручання в економічне життя, проголосила принцип економічної свободи, економічного лібералізме. Класики були про¬тивниками протекціонізму. Проблему цінності, яка на той час була однією з центральних в економічному аналізі, вони вирішували переважно з позицій трудової теорії, застосовуючи абстрактно-дедуктивний метод дослідження економічних явищ.
Загальна оцінка класичної політичної економії у колишній ра¬дянській літературі здійснювалась за схемою К. Маркса, котрий до класиків зараховував економістів від Петті до Рікардо в Англії і від Буагільбера до Сісмонді у Франції. Вершиною класичної політичної економії Маркс називав праці А. Сміта і Д. Рікардо, якими, на його думку, класична школа вичерпала себе.
На зміну класичній політичній економії, яка мала справді науко¬вий характер, приходить, за Марксом, «вульгарна», тобто ненаукова політекономія. Якщо класики займались справжнім науковим аналі¬зом закономірностей розвитку капіталізму, то представники вульга¬рної політичної економії виступили лише як апологети, свідомі за¬хисники капіталізму. Перехід до вульгарної політекономії Маркс зв'язував із загостренням класової боротьби.
Основоположниками вульгарної політичної економії Маркс на¬зивав Сея та Мальтуса. Він критикував «вульгарних економістів» за відхід від трудової теорії вартості і приховування експлуататорської суті відносин між найманими робітниками і капіталістами.
Теза про вульгарний характер після рікардіанської політичної економії набула широкого розвитку в усій так званій марксистській літературі.
Відповідно вся сучасна західна політична економія теж оголо¬шувалась ненауковою. Такий висновок був просто абсурдним, оскільки ці економічні теорії успішно використовувалися в економічній політиці західних держав. Для виправдання марксистської тези багатьом радянським марксистам довелося навіть висунути не менш абсурдну ідею про дві функції політичної економії: практичну та ідеологічну, на основі чого робився висновок про можливість ви¬користання практичних рекомендацій західних економістів.
У західній літературі існує інший підхід до оцінки класичної по¬літичної економії, до визначення її хронологічних меж. Західні еко¬номісти віддають належне класичній школі, проте не ідеалізують її теоретичні розробки, а оцінюють їх у контексті історичного розвит¬ку економічних ідей. До класичної політичної економії вони відно¬сять також усю після рікардіанську політичну економію XIX ст.. Ві¬домий американський економіст Дж. К. Гелбрейт писав з цього приводу: «...Ідеї А. Сміта були розвинуті Давидом Рікардо, Тома¬сом Мальтусом і особливо Джоном Стюартом Міллем і дістали на¬зву класичної системи. В останній чверті XIX ст. австрійські, анг¬лійські та американські економісти доповнили теорію так званим маржинальним аналізом, і це зрештою привело до заміни терміна «класична економічна теорія» терміном «неокласична економічна теорія».