Концепція дрібновласницького соціалізму
Теорія вартості не відіграє у Сісмонді тієї ролі, що у класиків. Він використовує її здебільшого для того, щоб провести чітке роз¬межування між трудовими і нетрудовими доходами, підкреслити експлуататорський характер останніх.
Капітал Сісмонді трактує як виробничі запаси, переважно як за¬соби виробництва. Він виділяє основний і оборотний капітал. На¬громадження капіталу, як і Сміт, він зв'язує з ощадливістю.
Прибуток Сісмонді визначає як відрахування від продукту праці робітника, підкреслюючи його експлуататорську природу. «Прибу¬ток підприємця, - писав він, - становить часто не що інше, як пограбування робітників, котрих він використовує». Заробітної плати і факторів, що її визначають, він спеціально не досліджував, але, на рівні зі Смітом, ставив її в залежність від нагромадження капіталу і зростання народонаселення.
Ренту він розглядає у фізіократичному дусі - як винагороду
природи за виробничу діяльність. Заслугою Сісмонді, однак, було його критичне ставлення до тези Рікардо про те, що гірші землі ренти не дають.
Теорія відтворення і криз. Ця теорія є наріжним каменем економічного вчення Сісмонді. Він метою капіталістичного виробницт¬ва називає споживання, а суперечність між виробництвом і спожи¬ванням є основною суперечністю капіталізму. Такої суперечності не існує, на його думку, в ізольованому господарстві Робінзона, не іс¬нує її у дрібному товарному господарстві.
Суперечність між виробництвом і споживанням за умов капіталі¬зму проявляється у труднощах збуту товарів, у кризах. Усупереч твердженням класиків (особливо Сея), що товари обмінюються на товари, Сісмонді вважає, що товари купуються на доходи. Звівши, як і Сміт, вартість до суми доходів, він робить висновок, що для ре¬алізації всіх виготовлених товарів необхідно, щоб виробництво від¬повідало доходам суспільства. Зменшення доходів відповідно зме¬ншить попит на товари, і частина їх залишиться нереалізованою.
«Виробництво, - писав Сісмонді, - має співвідноситись із суспільним доходом, і ті, хто заохочує до безмежного виробництва, не турбуючись про те, щоб визначити цей дохід, штовхають націю до загибелі, сподіваючись відкрити їй шлях до багатства».
З розвитком капіталізму, стверджував він, звужується внутрішній ринок. Зменшується дохід робітників, тому що частина їх витискує¬ться з виробництва машинами, а зайнятим у виробництві капіталісти намагаються платити якомога менше. Не зростає ринок і за рахунок попиту з боку капіталістів, які частину свого доходу, що її мали б використати на споживання, нагромаджують (виробниче нагрома¬дження Сісмонді ігнорує). За цих обставин усе більшу й більшу час¬тину суспільного продукту стає неможливо реалізувати на внутріш¬ньому ринку. Зовнішні ринки у зв'язку з розвитком капіталізму в інших країнах також звужуються.
До капіталізму такої проблеми не існувало, тому що була вели¬ка маса споживачів - дрібних товаровиробників. Але капіталізм руйнує дрібне виробництво, звужуючи тим самим внутрішній ринок. Він породжує загальне надвиробництво, а відтак і кризи. Отже, кризи у Сісмонді - це результат внутрішніх суперечностей капіталізму, результат загального надвиробництва і відповідно не¬доспоживання, а не диспропорцій в окремих галузях. Крім того, він трактує кризи капіталізму як перманентні, що взагалі унеможлив¬люють його розвиток. Як дрібнобуржуазний ідеолог Сісмонді звер¬тається до урядів капіталістичних країн, щоб вони своєю владою «припинили розвиток капіталізму» і сприяли тим самим встанов¬ленню «загального добробуту й достатку» за умов дрібного вироб¬ництва.
Теорія відтворення Сісмонді має назву теорії «третіх осіб», оскільки капіталістичне виробництво для реалізації продукту не може обмежитись робітниками й капіталістами, а потребує ще й на¬явності дрібних виробників. Модифікований варіант цієї теорії роз¬виває Мальтус.
Ідеї Сісмонді хоч і не мали великого впливу на сучасників, проте сприяли певною мірою розвиткові трьох напрямків економічної ду¬мки. Його симпатії до робітничого класу, критику капіталізму сприйняли представники соціалістичних учень, а ідеї щодо предме¬та й методу політичної економії - представники історичної школи. І нарешті, його заклик до втручання держави в економічне життя, критика ролі особистого інтересу як єдиної спонукальної сили еко¬номічного розвитку започаткували критичне ставлення до економіч¬ного лібералізму.