Ліберальне народництво
Ідеї народників знайшли відображення в працях земських ста¬тистиків.Значний інтерес становлять погляди таких представників земсь¬кої статистики, як О. Шлікевич (1849-1909), В. Варзар (1851- 1940), О. Русов (1847-1915) та інші. Вони відіграли помітну роль у розвитку земської статистики, створивши її так званий чернігівсь¬кий тип. Перебуваючи під впливом народницьких ідей, вони не мог¬ли не рахуватися з процесами, що відбивали розвиток капіталістич¬них відносин.
Статистичні дослідження давали величезний матеріал щодо ди¬ференціації селянства, зростання куркульства, з одного боку, та пролетаризації - з іншого. Про це, зокрема, писав О. Шлікевич у «Земському збірнику Чернігівської губернії» (1890). Аналізуючи матеріали кількох послідовних статистичних обстежень селянських господарств земськими статистиками, О. Шлікевич робить висновок, що бідні стають ще біднішими, а багаті - багатшими. Причому, як зазначає він, «бідні стали біднішими і абсолютно й відносно».
Велику увагу в дослідженнях чернігівських статистиків було приділено аналізу становища поміщицького та селянського госпо¬дарства, наявності кріпосницьких пережитків, які значно погіршу¬вали становище селянства. Одним із таких пережитків була відробіт¬кова система. Значна кількість поміщицької землі здавалася під від¬робіток. Умови відробітку були досить тяжкими, що погіршувало становище селянства. Проте через гостре малоземелля селяни зму¬шені були погоджуватися на це. Особливо грабіжницькою була посередницька оренда. Як писав О. Шлікевич, селян найбільше не¬покоїла можливість передачі поміщицької землі орендаторам-по¬середникам.
Цю проблему порушував і відомий економіст-статистик В. Варзар. Він докладно аналізує проблеми оренди в Чернігівській губер¬нії, де переважала оренда посередницька. В. Варзар не лише викри¬ває грабіжницький характер такої оренди, коли плата перевищувала часом дохід від землі, а й описує механізм укладення договорів. Купці, лихварі, котрі виступали як суборендарі, укладаючи догово¬ри, часто споювали селян, щоб домогтися вигідніших для себе умов. Описуючи цю проблему в журналі «Отечественные записки» (1878), В. Варзар порівнює процес обміну горілки на мужицьку працю з обміном «скляного намиста на золото американських дикунів».
Велику увагу В. Варзар приділяє дослідженню розвитку кустар¬ного виробництва. Проте він не ідеалізує його, не вважає народним. Описуючи кустарну промисловість у Чернігівській губернії, він констатує наявність різних економічних одиниць щодо розмірів ви¬робництва, майнового становища кустарів. Отже, він, як і більшість чернігівських статистиків, ставить і вирішує питання про необхід¬ність дослідження економічних типів господарств, а не оперує лише середніми характеристиками.
Цей погляд підтримував і О. Русов - відомий український гро¬мадський діяч, економіст-статистик. Беручи участь у розробці про¬грами статистико-економічних досліджень Чернігівської губернії, він, як і інші автори програми, виходив із неприпустимості застосу¬вання в дослідженнях середніх цифр. Сам О. Русов безпосередньо писав про необхідність «знати ті типи господарств, які називаються «багатими», «середніми», «бідними». Він був прихильником приват¬ного, а не общинного землеволодіння та землекористування. Це не випадково. Така позиція значною мірою пояснювалася тим, що об¬щина не мала в Україні такого значення, як у Росії. Він критикує прихильників общинної форми землеволодіння, які, за його слова¬ми, намагалися позбавити селян права «розпоряджатися собою та своїм майном».
О. Русов спостерігав зміни, що відбувалися в різних формах зем¬леволодіння під впливом розвитку капіталістичних відносин. Проте він характеризує цей процес не як диференціацію, а як «демократи¬зацію» власності, тобто урівнювання в забезпеченні селян землею. Цей висновок О. Русов теж спрямовує проти захисників общини, для доведення переваг подвірного землеволодіння. Положення про «демократизацію» земельної власності він розвиває і в статті «Опис Чернігівської губернії». Цю думку поділяв і земський ліберальний діяч М. Рклицький.
О. Русов, як і П. Червінський, був обізнаний з ученням К. Марк¬са. Проте він був противником марксизму, називав його «легковаж¬ним» рухом, а самі теорії - абстракціями, під які підганяються факти реального життя. О. Русов був противником революційних перетворень державного ладу й великі надії покладав на земство.
У 90-х pp. типовими представниками ліберального народництва в Україні були М. Левитський, Б. Грінченко, М. Биков, Т. Осадчий та інші.
Микола Васильович Левитський (1859-1936) - найбільш відомий представник ліберального народництва в Україні. 1885 ро¬ку він закінчив юридичний факультет Харківського університету. Ще будучи студентом, М. Левитський брав активну участь у гуртку молодих українофілів. Але вже на початку 90-х pp. остаточно сфор¬мувались його ліберально-народницькі погляди.Як і ліберальні народники в цілому, М. Левитський критикує ка¬піталізм, але здебільшого однобічно й поверхово, не розуміючи йо¬го історично прогресивної ролі. Левитський, як і народники взагалі, заперечував можливість розвитку капіталізму в Росії. Одним із до¬казів на користь цього погляду стала для М. Левитського теорія від¬творення Сісмонді, яку сприйняли й російські народники.