Зародження ринкових відносин та початок промислового перевороту в Україні (кін. ХVIII- поч. ХІХ ст.)
Зародження ринкових відносин та початок промислового перевороту в Україні (кін. ХVIII- поч. ХІХ ст.)
Проникнення товарних відносин в поміщицьке господарство.
Поміщицьке господарство було оплотом кріпосницьких відно¬син в Україні. Разом з тим саме серед поміщиків було багато таких, які особливо активно прагнули перебудувати свої маєтки для роботи на ринок.
По всій Україні, і особливо на Півдні, в першій половині XIX ст. зростало виробництво хліба на продаж. Розширювалися посіви технічних культур. У Полтавській і Чернігівській губерніях збільшилися площі під коноплями й тютюном, Катеринославській і Херсонській - під льоном. З 20-х рр. з'являються й швидко розши¬рюються на всьому Правобережжі, Лівобережжі і Слобожанщині плантації цукрових буряків.
Найенергійніше втягувалися в товарно-грошові відносини ве¬ликі землевласники. Розширюючи виробництво, вони проявляли інтерес і до технічного вдосконалення (раціоналізації) господарств, зверталися до практики передових вітчизняних та іноземних сільсь¬ких виробників, знайомилися з досягненнями агрономії й агротех¬ніки, намагалися використовувати сільгоспмашини. Застосовували косилки, віялки, молотарки (спочатку кінні, а потім парові).
Але в більшості своїй раціоналізаторські експерименти закін¬чувалися невдачею.
Причинами цього були:
1 ) опір селян, для яких раціоналізація означала лише одне - посилення визиску;
2) нестача у поміщиків грошей, необхідних для придбання нової техніки й найму робітників;
3) нестача вільної кваліфікованої робочої сили. Інакше кажучи, на перешкоді раціоналізації стояла кріпосницька система.
Зазначивши невдачі в спробах налагодити сучасне господарство, поміщики найчастіше зверталися до старих, звичних методів господарювання, посилювали панщину, скорочували селянські наділи, що приводило до крайнього зубожіння селян. Неминучим наслідком цього було подальше збіднінняі розореннясамих поміщиків.
Селянські промисли.
Розклад кріпосницької системи супроводжувався обезземеленням селян. На середину ХІХ ст. близько 25% селянських родин України були безземельними.
Безземельні селяни шукали заробітку насамперед вдома: йшли на різні місцеві підприємства- цукроварні, цегельні, займалися дрібними промислами- виробляли взуття, посуд, полотно, сукно, колеса для возів, та й самі вози, бочки, мішки тощо.
Велику роль в цей час відігравало чумацтво. Ще наприкінці XVIII ст. воно переросло в торговельно-візницький промисел. Зубожілі селяни шукали заробітку в візницькому промислі й ставали чумаками-візниками, а заможні перетворювались на чумаків-підприємців, господарів власних чумацьких валок і одночасно великих торговців.
У середині ХІХ ст. чумаки доставляли в південні порти до 640 тис. тонн хліба щорічно.
Частина бідноти, не знайшовши роботи вдома, змушена була шукати заняття в далеких відходах. Навесні, перед початком с/г робіт, тисячі селян з паспортами від місцевого начальства і просто з відпускними «білетами» від поміщиків тяглися, часто з косами на плечах, на заробітки в Степову Україну. Значна частина заробітчан залишалася на с/г роботи на все літо. Найбільшу частину таких робітників давали Полтавщина й Харківщина.
На іншому полюсі села виділялися заможні селяни. Всупереч державній політиці, сваволі поміщиків найенергійніші селяни нагромаджували гроші, вкладали їх у промислові підприємства, торгівлю, купували землю або орендували її в поміщиків. Оплативши свою волю, вони ще з більшою енергією зміцнювали своє господарство. Із селян-кріпаків вийшли купці й промисловці- мільйонери Яхненки, Симиренки. Козаком за походженням був Артем Терещенко, хліботорговець і чумак, родоначальник династії відомих цукрозаводчиків.