Нова історична школа та соціальний напрям

Брентано ввійшов у історію економічної науки як один з ідеоло¬гів таких об'єднань підприємців, як картелі, убачаючи в них найваж¬ливіший засіб для усунення криз і безробіття, стабілізації економі¬ки. На його погляд, «картелі - це спілки виробників, які бажають планомірно пристосовувати виробництво до попиту з метою уник¬нення надвиробництва і всіх його наслідків: падіння цін, банк¬рутств, знецінення капіталу, безробіття та голодування»'.

Отже, монополізацію економіки Брентано розглядав як оздоров¬чий засіб для економіки. Науковий напрям, розроблений Брентано, набув дальшого розвитку в соціально-інституційній течії та доктри¬нах державно-монополістичного регулювання.

У трактуванні сутності прибутку Брентано дотримувався погля¬ду, що він складається «з надлишку вартості нового продукту, який виникає в ньому через поєднання всіх елементів виробництва, понад вартість цих елементів до їхнього поєднання». Відтак він ототожнював прибуток із підприємницьким доходом, із винагородою під¬приємцеві за його «творчий дух».

Щодо аграрної сфери економіки та законів її регулювання, то тут погляди Брентано не були оригінальними. Він усіляко вихваляв «стійкість дрібного селянського господарства», уважаючи, що вели¬кі господарства мають певні переваги лише в зерновому виробницт¬ві. В інших галузях і підгалузях сільського господарства дрібне гос¬подарство більш вигідне і перспективне. Брентано був переконаним прихильником закону спадної родючості грунту. На його думку, цей закон є абсолютним і чинним для будь-якого виду сільськогоспо¬дарської діяльності.

З інших питань, що над ними працював Брентано, треба назвати питання праці, товару, рівня заробітної плати і продуктивності пра¬ці, способів вирішення виробничих конфліктів, юридичної рівно¬правності працедавців і робітників.

Досить популярною серед реформістів різних поколінь є теорія високої заробітної плати Брентано. Суть її полягає в тім, що між прибутком капіталіста і заробітною платою робітника немає супе¬речності, оскільки підприємці теж заінтересовані в зростанні заробі¬тної плати найманих робітників. Головний аргумент, який висунув на захист цієї тези Брентано, полягав у тім, що підприємці, як това¬ровиробники, залежать від розширення ринку, збільшення плато¬спроможного попиту на товари. А це значною мірою визначається рівнем заробітної плати основної маси трудящих.

Значний внесок у економічну науку зробили й інші представники німецької історичної школи. Одним із них був Карл Бюхер - автор відомої книжки «Піднесення національної економіки» (1893). У цій праці він досліджує доекономічні стадії індустріальної еволюції, які передували розквіту цивілізації, аналізує зростання національної економіки на стадіях домашнього господарства, розвитку міста, на¬ції, приділяючи особливу увагу відносинам, які складаються між виробником і споживачем.

З позицій мінової концепції К. Бюхер розробив періодизацію економічної історії людства, яка включала три види господарств:

- замкнуте домашнє господарство (виробництво для власного споживання, господарство без обміну);

- міське господарство (виробництво для зовнішнього спожива¬ча, для безпосереднього обміну);

- народне господарство (коли товари проходять цілий ряд гос¬подарств, перш ніж дійти до споживача)'.

Відповідно до цих критеріїв К. Бюхер до замкнутого домашнього господарства відносить первісний лад «нецивілізованих народів», античну латифундію, землеробське господарство вільних селян, а також маєток раннього середньовіччя. Не беручи до уваги характеру виробничих відносин і змін цих відносин, К. Бюхер поєднує в один блок різні економічні системи - первісний лад, рабовласницький лад і ранній феодалізм.

Характеристика міського господарства обмежувалася, головне, описуванням ремісничого виробництва, особлива увага приділялася роботі ремісників на замовлення. Проте Бюхер недооцінював роль товарного обігу, зокрема торгівлі ремісників, а також лихварства, і що відіграли важливу роль у розкладі натурально-господарського устрою.Щодо народного господарства, то К. Бюхер ототожнює його з капіталістичним виробництвом, коли загального поширення набуває торгівля і з'являються єдині національні ринки. Він розцінює товар¬ний обіг, найсуттєвішу рису капіталізму. Вирішального значення у розвитку народного господарства Бюхер надавав грошовому капіта¬лу, який перебуває у стані постійного руху, спрямовуючись туди, куди його вабить високий процент.