Політ. економія в Росії в др. половині 19 - на поч. 20 ст
Політ. економія в Росії в др. половині 19 - на поч. 20 ст
Розвиток політичної економії в пореформеній Росії мав певні особливості, зумовлені особливостями капіталістичного розвитку країни. Суттєві залишки кріпацтва, общинний лад, які надовго збе¬реглись у пореформений період, не могли не позначитися на роз¬виткові економічної думки. Вони зумовили появу критичного стру¬меня в політичній економії, спрямованого проти пореформених по¬рядків. І важливо те, що ця критика велась з позицій, близьких до ідей класичної політичної економії.
Значне місце в політичній економії Росії (на відміну від Заходу) посідали аграрні питання і, зокрема, проблема общини. У вирішенні аграрного питання намітились два основні напрями. Представники одного - прямо обстоювали поміщицький шлях аграрної еволюції. Представники іншого - виступали з критикою аграрної політики царизму, вказували на тяжке становище селянства, критикували способи ведення поміщицького господарства, проте, фактично, ви¬ступали за його збереження.
До цього (ліберально-народницького) напряму належала значна частина російських економістів. Він переважав у політекономії в пореформений період.
Представники цього напряму виходили з ідей А. Сміта і Д. Рі-кардо. Цікаво, що вони прихильно ставились до економічної теорії К.Маркса, розглядаючи її як розвиток класичної теорії. Ідеї цього напряму набрали найбільшого розвитку в працях М. О. Каблуко¬ва (1849-1919), О. С. Посникова (1846-1921), О.І.Чупрова (1842-1908), М.О.Каришева (1855-1905) та інших, праці кот¬рих було значною мірою присвячено аграрним проблемам. Основу аграрної програми цих економістів становили: заперечення капіта¬лістичної еволюції сільського господарства, захист общинного зем¬леволодіння і збереження поміщицької земельної власності.
Каблуков, наприклад, усіляко захищав відробітки як форму по¬єднання інтересів поміщиків і селян. У центрі уваги Посникова бу¬ла проблема збереження общини, розширення її меж за рахунок державних земель. Програмою професора Московського універси¬тету Чупрова передбачалось збереження общини, запровадження раціональнішої землеробської культури, розвиток кустарних проми¬слів тощо.
Хоч аграрні питання займали значне місце в працях ліберал-народницьких економістів, ними не вичерпувались їхні наукові ін¬тереси. Так, у Чупрова ми бачимо весь спектр питань політичної економії, а також конкретної економіки і теоретичної статистики.
Теоретичну позицію Чупрова в політичній економії марксистсь¬ка література трактує як еклектичну, передовсім на тій підставі, що він визнавав наявність кількох шкіл у політичної економії і бачив певні позитивні риси в кожній із них. Виділяючи такі школи, як ма¬нчестерська, соціалістична й історична, Чупров підкреслював, що «за неупередженого погляду на справу в кожній із трьох шкіл вияв¬ляється своя частка істини» .
Політичну економію він розглядав як науку про вічні закони, що діють на всіх етапах історичного розвитку, в усіх суспільно-економічних формаціях. Саме тому він мріяв про поєднання всіх напрямків політичної економії, про створення єдиної економічної науки, що керується єдиними істинами. У своїх перших працях і своєму першому курсі лекцій (1875 р.) Чупров виступає як прихиль¬ник теорії класиків політичної економії, і зокрема трудової теорії вартості. «Стосовно основного положення політичної економії, встановленого Адамом Смітом і Рікардо, - писав він, - мінова вартість кожного предмета визначається кількістю праці, витраченої на його виготовлення».
У лекціях і ранніх працях Чупров використовує певні положення економічної теорії Маркса, але досить еклектично трактує економі¬чні категорії з позицій різних напрямків політичної економії. Капі¬тал у нього - результат ощадливості, як у Мальтуса, Сеніора та ін¬ших. Робочий час він (як і Маркс) розділяє на необхідний і додатковий, погоджуючись, що маса продуктів, котра створюється в додатковий час, «становитиме прибуток капіталістів». Причому він підкреслює, що «будь-яке збільшення додаткового часу підвищить прибуток і, навпаки, зменшення знизить». У такому трактуванні прибуток виступає як результат додаткової праці робітників. Утім Чупров розглядає прибуток і як плату капіталістам за управління підприємством, за ризик вкладання капіталу, як процент на вкладе¬ний капітал.
Аналізуючи зародження теорії корисності, Чупров, проте, вважає її другорядною і виступає як прихильник класичної політекономії з теорією трудової вартості. Другорядне значення теорії корисності він пояснював неможливістю безпосереднього порівнювання благ за їхніми фізичними властивостями та суб'єктивним характером оці¬нок корисних властивостей тих чи інших предметів. На цій підставі він робив висновок, що мінові пропорції товарів визначаються не корисністю, а кількістю праці «...необхідної для виготовлення цих самих товарів» . На таких самих позиціях стояли Каблуков і Кари-шев, які підкреслювали величезну роль праці в господарському житті.На захист трудової теорії вартості і з критикою теорії корисності виступив А. О. Ісасв (1851-1924). Він пропонує відмовитись від категорії граничної корисності і зосередитись на категорії корисно¬сті, яку досліджували ще економісти-класики. Гранична корисність, підкреслював він, зв'язана з діяльністю особи, несе на собі відбиток її власних інтересів, а не суспільного середовища. Що ж до категорії корисності взагалі, то «саме в понятті про неї знаходить вираз су¬спільне визнана придатність благ служити людським потребам»'. Критикуючи суб'єктивну теорію цінності, Ісаєв був прихильником марксистського трактування вартості. Він пише про «економічну версію вартості», згідно з якою величина вартості визначається сус¬пільне необхідним робочим часом відповідно до розмірів суспільної потреби в тому чи іншому продукті.