Поширення кейнсіанства в різних країнах
Неокейнсіанці стверджують, що за сучасних умов цілком мож¬ливо обмежувати розмах циклічних коливань, стримуючи зростання виробництва у фазі піднесення та стимулюючи його у фазі рецесії. Органом, здатним це зробити, є держава, що має у своєму розпоря¬дженні багато важелів для заохочення приватних інвестицій напере¬додні спаду або послаблення інвестиційної діяльності у період «пе¬регрівання» економіки.
Значне місце в концепції американських неокейнсіанців нале¬жить так званим вбудованим стабілізаторам, тобто автоматичному застосуванню податкової та бюджетної політики для регулювання циклу. На їхню думку, за умов швидкого економічного зростання необхідно підвищувати податки, щоб ослабити функцію «спожи¬вання» та стримати інвестиції, а у період спадів, навпаки, знижувати податки та збільшувати витрати, не оглядаючись на дефіцит бю¬джету, штучно підтримуючи попит. Одним із факторів, який також повинен сприяти зростанню попиту, є державне споживання, зокре¬ма військові закупівлі.
Поруч з неокейнсіанством виникли й інші різновиди теорій держа¬вного регулювання, на котрі вчення Кейнса справило значно менший вплив. До них належить передовсім так звана стокгольмська школа. Представників цієї економічної течії неправомірно було б називати послідовниками Кейнса, оскільки ще в 30-ті pp. група молодих швед¬ських економістів незалежно від нього дійшла аналогічних висновків.
Під час економічної кризи 30-х pp. Швеція, як і більшість країн світу, опинилася на межі фінансового краху. Витрати на інвестиції почали скорочуватись і згодом зовсім зникли. Рестриктивна грошо¬ва політика (обмеження грошових емісій, скорочення кількості грошей в обігу) знизила купівельну спроможність населення і спри¬яла зростанню безробіття.
Проте криза в Швеції була менш тривалою, ніж в інших країнах, оскільки структурна перебудова національної економіки на той час уже розпочалася. Нові перспективні галузі промисловості з викори¬станням новітніх технологій забезпечили Швеції швидке нарощу¬вання економічного потенціалу, і через два роки країна перейшла до експансіоністської політики. 1932 р. на виборах до парламенту пе¬ремогли соціал-демократи завдяки дуже вдалій програмі економіч¬ного відродження.
Економічна програма шведської соціал-демократії базувалася саме на ідеях стокгольмської школи політичної економії, основними представниками якої були Ерік Ліндаль (1891-1960), Гуннар Мюр-даль (1898-1987), Бертіль Улін (1899-1979), Ерік Лундберг (1902-1987). Їхня теоретична концепція аналогічна висновкам Кейнса. Так само як і Кейнс, шведські економісти були впевнені, що існує ефективний спосіб розв'язання основних проблем економіки. Суть його полягає в тім, що держава повинна втручатися в госпо¬дарське життя і проводити активну економічну політику з метою лі¬квідації розривів безробіття та інфляції. Основним об'єктом держа¬вного втручання є сукупний обсяг попиту.
Е. Ліндаль та Г. Мюрдаль побудували модель грошового обігу, яка демонструвала залежність економічної рівноваги від викорис¬тання грошових ресурсів, зокрема від заощаджень споживачів. Б. Улін обгрунтував необхідність державних інвестицій і громадсь¬ких робіт як засіб від безробіття. А інший представник стокгольм¬ської школи Е. Лундберг побудував спеціальні моделі для аналізу величини розривів безробіття та інфляції.
Розроблену на засадах економічних концепцій стокгольмської школи програму шведської соціал-демократичної партії було покладено урядом в основу формування економічної політики 30-х pp. Її основні положення базувалися на таких принципах:
сильна держава регулює економічний процес, використовуючи для цього механізм саморегулювання, передовсім грошову сфе¬ру; перспективний напрям розвитку - від економіки пропозиції до економіки попиту; соціальна сфера базується на сильній та стабільній економіці, її розвиток регулюється й контролюється державою.Цю політику проводило і контролювало міністерство фінансів Швеції, що його очолював Ернст Вігфорс (1881-1977). Вігфорс визнав слушність того, що державні інвестиції і громадські роботи можуть підвищити купівельну спроможність населення, зменшити масштаби економічної кризи і послабити соціальне напруження.
Ці ідеї вперше було відображено в проекті бюджету 1933 p., a Гуннар Мюрдаль у додатку до нього подав теоретичне обгунтування нової «антицикл ічної» фінансової політики. Швеція, таким чином, стала першою в світі країною, що обрала шлях активної політики стабілізації.
Іншим прикладом поширення ідей кейнсіанства є програмування капіталістичної економіки, індикативне планування, що набуло роз¬витку у Франції, де після другої світової війни державне регулю¬вання економіки здійснювалося в широких масштабах.