Формування і становлення первіснообщинного ладу на території України
В ІV-ІІІ тис. до нашої ери на території сучасної України відбувся перехід до енеоліту (мідно-кам'яного віку), який характеризувався не лише опануванням технології виробництва й обробки міді, але й подальшим прогресом відтворюючих форм господарства - землеробства та скотарства. Найяскравішою археологічною культурою нової епохи була трипільська, пам'ятки якої виявлені в лісостеповій зоні на величезних обширах від Пруту і Дунаю до Дніпра.
Трипільські пам'ятники вперше були виявлені В.В. Хвой-кою біля с. Трипілля на Київщині наприкінці минулого століття. Проживали трипільці в поселеннях, розташованих поблизу річок на першій і другій заплавних терасах. На ранньому етапі існування цієї культури поселення мали кілька десятків житлових та господарських будівель. Число мешканців досягало кількасот. Найтиповішим житлом був наземний глинобитний будинок прямокутної форми з кількома приміщеннями. Провідними галузями господарства трипільців були орне землеробство й скотарство. Вирощувалися пшениця, ячмінь, просо, бобові, льон. Рало із застосуванням тяглової сили великої рогатої худоби різко підвищило загальну культуру землеробства, виникла можливість переходу до перелогової системи. Хоча трипільці й почали використовувати металеві вироби, їхні знаряддя праці в цілому зберігали неолітичний характер. Крем'яна індустрія, як і раніше, мала велике значення. В ряді районів мешкання трипільців виявлені чисельні копальні, пов'язані з добуванням кременю, а також спеціальні майданчики на поселеннях, де працювали майстри.
Високого технічного й художнього рівня досягло керамічне виробництво. Досліджені гончарні печі, вишуканість форм посуду, багатокольорове розмалювання тощо - все це свідчить про те, що гончарною справою займалися майстри-професіонали, общинні ремісники. Спеціалізованою галуззю було й виготовлення антропоморфної та зооморфної пластики. Особливого поширення набули жіночі статуетки.
Характер господарської діяльності трипільців зумовив дальший розвиток територіальних зв'язків, відбитих у формах соціального життя. На основі територіальних общин формуються племена, зароджуються міжплемінні об'єднання, складається ієрархічна структура родів, виділяються найзнатніші з них на чолі з визнаними главами - патріархами.
В другій половині III тис. до нашої ери на території України розпочався бронзовий вік. Він дістав назву за найменуванням цього сплаву (мідь плюс олово чи рідше - свинець або миш'як). Вважається, що відкриттю цього сплаву могла сприяти наявність у деяких мідних рудах домішок олова (найкраща бронза - 9 частин міді і 1 частина олова). Коли люди пересвідчились у перевагах нового металу, з нього почали виготовляти знаряддя праці та зброю. На території нинішнього Донбасу в давнину були шахти для видобування руд, необхідних для виробництва бронзи.
Розвиток виробництва бронзи і поява значної кількості металевих знарядь сприяли подальшому розвитку всього господарського комплексу, взаємовпливу між скотарськими та землеробськими племенами, котрі водночас поглиблювали свою спеціалізацію. Якраз на початку епохи бронзи в степах Східної Європи завершився процес виділення скотарських племен з-поміж інших. Це знаменувало початок нагромадження багатства (насамперед худоби та товарів від землеробства) в руках окремих сімейств.
Доба бронзи характеризується великою кількістю археологічних культур (близько 20). В цілому тогочасний світ, як уже зазначалося, поділявся на землеробський і скотарський. У північних районах протягом усього згаданого періоду добування каменю і виготовлення з нього різноманітних виробів все ще посідало виключно важливе місце.
На відносно легких ґрунтах Полісся почало розвиватися землеробство, про що свідчать знахідки стародавніх дерев'яних рал у с. Токарі на Сумщині та в Поліссі на Чернігівщині. Ще більшого розвитку досягло землеробство в лісостеповій зоні - найсприятливішій для цього заняття. Тут значно розширюється асортимент культурних рослин: зафіксовані знахідки кількох сортів пшениці, проса, ячменю, льону, коноплі, гороху, сочевиці; розвиваються садівництво й городництво (виявлено кісточки вишні, сливи, насіння ріпи, цибулі, часнику, маку).Зображення плугу на плитах навісу Таш-Аїр у Криму та наскальні малюнки биків у ярмі в Кам'яній Могилі в Приазов'ї, свідчать про те, що в II тис. до нашої ери вже було відоме орне землеробство. В степових же регіонах основним було скотарство. Тут знали всі види домашніх тварин, передусім велику рогату худобу, поступово збільшились отари овець та кіз. Але степнякам було також відоме вирощування злаків. Розвивалось, як і на Північних територіях, общинне ремесло, що сприяло виділенню ремісників різних напрямків, передусім професіоналів - металургів (Причорномор'я), майстрів з виготовлення крем'яних знарядь (Волинь).
За темпами соціального розвитку лісостепова зона дещо поступалася степовій, але обидві вони перебували під дією загальних закономірностей, їхні суспільні відносини ґрунтувалися на патріархальній сім'ї та племінній організації.