Економічний розвиток стародавніх цивілізацій

У V—IV ст. до н. е. праця рабів стала продуктивною, особливо у ремеслі. В Афінах налічувалося приблизно 365 тис. рабів і дише 90 тис. вільних. Рабів захоплювали в основному з негрецьких територій під час війн, купували на ринках. Раб коштував 167, рабиня — 135—220 драхм. Ремісники коштували дорожче. Привілейованими рабами були учителі, лікарі, поліцаї, купці. Більшість рабів працювали в копальнях, каменоломнях за мізерну їжу. Чимало їх використовували як слуг. Були раби й державні

У V ст. до н. е. рабовласницьке суспільство в Греції досягло найвищого рівня розвитку, хоча економіка прогресувала дуже нерівномірно. Ремесло і торгівля розвивалися в незначній частині країни, на більшості ж територій переважали сільське господарство, землеробство і тваринництво. Олія була головною статтею грецького експорту. В Єгипет, Італію та Причорномор'я вивозилось вино.

Значне місце в господарстві Греції займало виплавлення металів., У рудниках, що іноді мали глибину до 100 м, добували руду примітивними знаряддями. Там працювали тільки раби.

Військова могутність Афін призвела до розвитку кораблебудування, яким керувала держава. На корабельнях працювали переважно раби. Лише спеціальні роботи доручалися висококваліфікованим вільним ремісникам — грекам та іноземцям (метекам).

Широкого розвитку набули в грецьких містах грошовий обіг і товарне виробництво. Його центрами були Мілет, Коринф, Халікс (о. Евбея), о. Егіна.Зовнішня, морська торгівля, на відміну від внутрішньої, набула значного розвитку. Товари у паках на ослах і мулах доставлялися з великими труднощами. Відсутність доріг, пересічена місцевість звели міжгрецьку сухопутну торгівлю нанівець. Набули поширення ярмарки, які влаштовували на ринкових площах міст. Зовнішня торгівля перебувала в руках купців, які були одночасно власниками кораблів та їхніми капітанами. Держава намагалася регулювати ціни, але торгівля здебільшого була вільною.

Грошовий обмін провадили лихварі, які мали обмінні магазини — трапези. У Греції було стільки видів монет, скільки і міст-полісів. Це ускладнювало обмін і торгівлю. Тому трапезити застосовували багатоготівкові розрахунки. Поступово вони перетворювалися на банкірів, які приймали вклади і видавали їх на товари, які купував вкладник.

Раби виконували тяжку фізичну роботу. Для вільних людей це вважалось ганьбою, через що спочатку експлуатація рабів у Греції сприяла досягненню високого економічного і культурного рівня. Однак технічні можливості рабоволодіння швидко вичерпали себе. Раби не хотіли удосконалювати знаряддя праці, які були для них знаряддями тортур, а вільні надавали перевагу заняттям політикою, філософією, фізичними вправами.

Нескінченні війни між грецькими містами, боротьба між демосом і аристократією, рабами і рабовласниками паралізували економічне життя країни — сільське господарство, ремесла, торгівлю.

У 338 p. до н. е. Грецію завоювала Македонія, а в II ст. до н. е. Балканський півострів став легкою здобиччю Римської рабовласницької держави.

3. Античний Рим: економічні причини розквіту і занепаду

Історія Риму — яскрава сторінка розквіту і загибелі рабовласницького господарства у своїй класичній формі. Його еволюція відповідала трьом етапам розвитку Римської держави: перший (VIII—VI ст. до н. е.) — царський; другий (509—31 pp. до н. е.) — республіканський; третій (31 p. до н.е. — 476 p. н. е.) — імператорський. Перший період — це епоха переходу різних племен Апеннінського півострова від родової общини до рабовласництва. Першими цей процес здійснили етруски (IX—IV ст. до н. е.). В економічному житті стародавньої Італії вирішальна роль належала землеробству. Землю обробляли плугом, використовували волів, коней. Етруски культивували пшеницю, виноград, оливки, льон, відгодовували стада свиней. Високого рівня розвитку досягли ремесла, особливо керамічне, залізоробне, а також будівництво з каменю. Торгували з Південною Італією, Сицилією, Афінами, Карфагеном. З середини V ст. до н. е. карбували монети.

Період VIII—VI ст. до н. е. в історії господарства Риму був переходом від родової до сусідської общини. Соціальний розвиток визначався відносинами між патриціями і плебеями.

Розвиток матеріальної культури, інтенсивне руйнування громадського землеволодіння і утвердження приватної власності, загострення протиріч між патриціями, які захопили значну частину громадських земель, плебеями і клієнтами зумовили розклад громади. Протягом VI—III ст. до н. е. у Стародавньому Римі склалося рабовласницьке суспільство. Рабство мало патріархальний характер, було переважно домашнім, борговим, спадковим. Головною виробничою силою залишалося вільне населення На початку IV ст. до н. е; римські громадяни були звільнені від боргового рабства.