Господарське становлення України в 1918-1920 рр. та економічна політика УНР
Українське селянство, яке на початку боротьби проти гетьманщини підтримало Директорію, почало виявляти політичне невдоволення її економічною політикою. Поштовх до поглиблення конфлікту дав земельний закон Директорії, опублікований 8 січня 1919 p. Декларувавши ліквідацію приватної власності на землю, закон у той самий час, по суті, не відповідав на головне запитання: коли ж селянство одержить землю? Земельна власність іноземних (польських, австрійських, німецьких) землевласників була оголошена недоторканою. Її долю мав вирішити спеціальний закон. Недоторканими залишалися 15-десятинні господарства. Все це й обумовило виступ проти Директорії Виконавчого Комітету Всеукраїнської Ради селянських депутатів ("Спілки"). Комітет заявив, що Директорія не здійснила обіцяних соціальних реформ.
З великим запізненням згідно з законом Директорії УНР від 4 січня 1919 p. українські гроші було визнано єдиним законним засобом виплат на території України. І хоч українська влада швидко втратила більшу частину території, все-таки українські гроші мали більшу купівельну вартість, ніж "керенки", більшовицькі рублі чи "денікінки". Український карбованець на звільнюваних в ході війни територіях зазвичай вимінювали за чотири радянських чи денікінських карбованці. Щоб піднести функціональне значення українських грошей і довіру до них у населення, тогочасний міністр фінансів Б. Мартос випускав час від часу на ринок значну кількість цукру, борошна, спирту та інші продукти, які були в розпорядженні уряду.
В результаті успішного збройного повстання, яке відбулося на початку листопада 1918 p., відкрилася нова сторінка історії Східної Галичини. Була повалена влада Австро-У горської монархії й проголошена Західно-Українська Народна Республіка. Законодавчим органом ЗУНР, а потім ЗОУНР стала Українська Народна Рада. У її програмній декларації, виданій 5 листопада 1918 p., проголошувалося народовладдя, основи економічної політики молодої республіки, гарантувалися права і свободи громадян, їх національна та соціальна рівність.
Законодавчим органом Української Народної Ради стала Рада Державних Секретарів, створена 10 листопада 1918 p. Перед урядом ЗУНР стояли надзвичайно складні соціальноекономічні завдання. Найбільшою турботою Секретаріату внутрішніх справ було забезпечення населення та армії продуктами харчування. В Галичині не вистачало продовольства. Ще гострішою була нестача промислових товарів.
Уряд Наддніпрянської України надав допомогу галичанам — було надіслано 1000 вагонів продуктів харчування (в тому числі 500 вагонів цукру) й асигновано певну кількість грошей для закупівлі продуктів харчування. Проте ця допомога виявилася недостатньою. Тому Державний Секретаріат внутрішніх справ змушений був здійснити ряд радикальних заходів. Усі запаси продуктів харчування та предметів першої необхідності Секретаріат зосередив у своїх руках.
Чималу роботу провів Секретаріат залізниць, пошт і телеграфів, йому вдалося налагодити рух поїздів, які з листопада 1918 p. по січень 1919 p. перевезли сотні тисяч військовослужбовців та полонених. Для підготовки нового залізничного персоналу Секретаріат подбав про залізничнотехнічні курси. З січня 1919 p. налагодилася робота пошт. Діяли телеграф, а почасти й телефон.
З найбільшими труднощами зіткнулися секретаріати фінансів й торгівлі та промислу. Першому Секретаріату підпорядковувалися митне управління, скарбова сторожа, управління мір та маси. Обом секретаріатам не вистачало фахівців. Прибутки державної скарбниці були мінімальними. З огляду на повне зубожіння населення надходження від податків були незначні. З великими зусиллями уряд вишукав кількасот тисяч крон, щоб виплатити "добове" фронтовикам. Державні секретарі одержували невелику заробітну плату, і то лише з січня 1919 p.Секретаріат громадських робіт займався використанням корисних копалин (нафти, вугілля, солі). Він здійснював нагляд за шляхами і державними пилорамами. Пекучим завданням Секретаріату була відбудова зруйнованої економіки Галичини. З цією метою в повітах діяли технічні, будівельні експозитури. Взимку 1919 p. заготовлено необхідну кількість лісу для відбудовчих робіт. З настанням весни планувалося розпочати відбудову краю. Секретаріат земельних справ займався реалізацією земельного закону, прийнятого Українською Національною Радою, здійснював нагляд за тим, щоб вся земля оброблялася. З цією метою при повітових комісаріатах були призначені рільничі референти. Діяли повітові, а в селах сільські аграрні комісії. Для проведення реформи створювалися земельні органи. Секретаріат здійснював керівництво лісовими інспекторами й управами державних маєтків.
Навесні 1919 p. економічний стан ЗОУ HP наближався до катастрофи. Внаслідок жорстоких боїв на її території протягом п'яти років були зруйновані й спалені сотні містечок і сіл, промислових об'єктів. Різко зменшилася кількість працездатного населення. Крім великих людських втрат на фронтах, близько 700 тис. галичан були вивезені в Росію та Австро-Угорщину. 100 тис. чоловік воювали в лавах Української Галицької Армії. При цьому в гірських районах краю, передусім на Гуцульщині, лютував голод. 19 населених пунктів Зборівського повіту було повністю зруйновано. Ось про що йшлося у зверненні селян на початку літа 1919 p.: "Матеріалу будівельного... не можна дістати за жодну ціну. Поле лежить облогом, люди не засіяли до тепер навіть 10 % своєї ріллі". Телеграми, листи про розпачливий стан краю надходили до столиці ЗОУ HP м. Станіслава щоденно.