Економічні аспекти козацької ери в розвитку українського суспільства

1. Розвиток економіки в період формування козаччини

Господарство України на відміну від країн Західної Європи на початку XVI ст. розвивалося в умовах недержавності. Українські землі належали Великому князівству Литовському, Польському і Угорському королівствам, Молдавському князівству.

Внаслідок об'єднання Великого князівства Литовського і Польського королівства (Люблінська унія 1569 p.) утворилася держава — Річ Посполита. Чернігово-Сіверські землі, що в 1503 p. належали Московській державі, в 1618 p. були приєднані до Речі Посполитої. Адміністративний поділ, площа і населення українських земель в складі Речі Посполитої в першій половині XVII ст. характеризувалися такими даними:

(таблица данных).

У середині XVI ст. на Нижньому Подніпров'ї українські козаки заснували Запорозьку Січ, що стала зародком відновленої Української держави.

Протягом XVI — першої половини XVII ст. в господарстві Галичини та Правобережжя України відбулися значні зміни. Інтенсивно зростало велике феодальне землеволодіння, утвердилося та зміцніло фільварково-панщинне господарство.

Земельна власність зосереджувалася переважно в руках королів, магнатів, шляхти, церкви. З середини XVI ст. почало формуватися козацьке землеволодіння.

Державні маєтки "королівщини" об'єднувалися в староства — великі господарські комплекси, що складалися з фільварків і згрупованих навколо них "ключів" — окремих груп поселень, об'єднаних адміністративне. У Руському і Волзькому воєводствах державні помістя становили 1/5 поселень. Загалом у Речі Посполитій у першій половині XVII ст. на королівські маєтки припадало близько 10 % усіх поселень. Проте високий рівень концентрації земельного фонду в державних маєтках не свідчив про економічну могутність короля. Ця власність часто була формальною, оскільки фактичними власниками землі були магнати та шляхта, орендарі цих земель. Як форма землекористування існувала власне оренда, коли маєток і селяни з їхніми примусами віддавалися на певний, як правило, трирічний строк за визначену плату, і як застава, коли маєток давався в заклад кредитору за позичену суму. Строк застави тривав до повернення боргу, доход йшов на сплату процентів. Застави оформлялися актами, вони були зумовлені як зрослою потребою держави в грошах, так і втягуванням феодальних маєтків у товарно-грошові відносини, що приводило до нагромадження значних коштів у великих землевласників. Наприклад, Я. Острозький на початку XVII ст. тримав Канівське і Богуславське староства за 9500 золотих кожне, Переяславське— за 2000. Застави збагачували магнатів, посилювали їхнє політичне значення. Разом з тим скорочувався фонд державних земель.

Більша частина земель в Україні була зосереджена у магнатів. У 70—80-х роках XVI ст. у Руському і Волзькому воєводствах двом десяткам магнатів (Замойським, Потоцьким, Жолкевським та ін.), які володіли 10 і більше поселеннями, належало майже 1/3 приватних шляхетських сіл і міст. Близько 40 великих шляхтичів, які володіли 5—9 селами, мали 1/5 приватних поселень.

У Великому князівстві Литовському найбільше магнатів було на Волині. Про розмір їх маєтностей свідчить чисельність кінних воїнів, що виставлялися під час війни (з розрахунку один вершник від 8 селянських господарств). У 1528 p. виставили: князь Слуцький — 433 "коні", Радзівілл — 260, Ходкевич — 187, Вишневецький — 98. Одним з наймогутніших магнатів був Василь-Костянтин Острозький, якому на початку XVI ст. належало на Волині 59 міст і містечок, 857 сіл, 111 фільварків. Він володів землями на Київщині, Брацлавщині, Поділлі.

Особливо швидко магнатське землеволодіння зросло після Люблінської унії 1569 p., коли почалася колонізація наддніпрянських і задніпрянських земель. У цьому самому році була проведена ревізія "пустопорожніх" земель у нових воєводствах. Сеймова постанова 1590 p. дала королеві повне й необмежене право роздавати "пустині, що лежали за Білою Церквою". Фактично ці землі були заселені козаками і селянами. Проте силою зброї польські пани захоплювали землі, а населення перетворювали на підданих. В Україні з'явилися латифундії "королев'ят" — українських і польських магнатів. Так, Калиновські володіли Уманщиною, Конєцпольські — землями на річці Тасмині, Замойські — від Тернополя до Паволочі, Потоцькі захопили Кременчук і Бориспільську волость. У басейні річки Сули виникла латифундія князів Вишневецьких з центром у Лубнах. У 30-х роках XVII ст. у володіннях Я. Вишневенького було 50 міст і містечок, 40 тис. селянських дворів, близько 230 тис. селян. Крім земель на території України, ці магнати мали великі маєтки в Польщі.

Земельні багатства магнатів зростали за рахунок успадкування, шлюбів, пожалувань короля, купівлі та захоплення земель. Права на придбані або загарбані землі затверджувалися королівськими грамотами.В аграрному господарстві значного розвитку набуло шляхетське землеволодіння. У Великому князівстві Литовському оформлення шляхти як привілейованого стану та його остаточне відокремлення від "поспільства" (селянства) було завершено у середині XVII ст. У 1522 p. за сеймовою ухвалою "про вивід шляхетства" до шляхетського стану включалися лише нащадки тих землевласників, які належали до бояр з часів перших великих князів (Вітовта, Сигізмунда, Казимира). У 1528 p. було проведено перепис шляхти.