Особливості економічної думки стародавнього Риму

Стародавній Рим виник у VIII ст. до н.е. як місто, а з кінця III ст. до н.е. до кінця V ст. н.е. був середземноморською державою. У результаті завойовницьких воєн Рим, поширивши своє панування на весь Апеннінський півострів і підкоривши майже всі тодішні держави Західної та Південно-Східної Європи, Північної Африки, Малої Азії та Переднього Сходу, перетворився на велетенську імпе¬рію. Могутність Стародавнього Риму зв'язано зі зміцненням і роз¬квітом античного способу виробництва, за якого основними відно¬синами були відносини рабів і рабовласників. Ясна річ, що цент¬ральне місце серед соціально-економічних проблем Стародавнього Риму займали проблеми рабства й аграрні проблеми, особливо пи¬тання раціональної організації рабовласницьких господарств. Саме вони насамперед знайшли відображення в законах, аграрних проек¬тах, спеціальних творах, які є важливими джерелами з історії еко¬номічної думки.

Трактат «Землеробство», написаний Марком Порцієм Катоном Старшим (234 — 149 до н.е.), узагальнює досвід і містить практич¬ні рекомендації щодо ведення натурального рабовласницького гос¬подарства з певною ринковою орієнтацією. Катон, як і його грецькі попередники, уважав землеробство за найпочесніше й найшляхет-ніше заняття, дохід від якого «є найчистішим, найповнішим і зовсім не породжує заздрощів». Зразкове господарство — це переважно самозабезпечуване натуральне господарство, власник якого купує лише те, чого не можна виробити у власному маєтку, а продає тіль¬ки надлишки. При цьому господар має якнайменше купувати і як¬найбільше продавати. Для підвищення дохідності маєтків Катон дає поради щодо облаштування господарства, організації в ньому вироб¬ництва і праці рабів. Приміський маєток, наприклад, господар має облаштувати так, щоб він давав якнайбільший прибуток. Для того, щоб власник не робив зайвих витрат, Катон радить йому мати мен¬ше обладнання.' Не надаючи великого значення засобам виробницт¬ва, Катон, проте, виняткову увагу приділяє рабам і організації їхньої праці. Він радить суворо поводитися з рабами, карати за найменші провини, сіяти ворожнечу між ними, годувати та одягати їх залежно від того, як вони працюють і як поводяться, і в такий спосіб створю¬вати стимули до сумлінної роботи та доброї поведінки. Кожен раб має дістати «урок», тобто певний обсяг конкретної роботи. Система «уроків» уможливлює господареві контроль за станом справ у маєт¬ку. Безпосередньо наглядати за працею рабів мав раб-наглядач (ві-лік). Працюючи серед інших, він «буде знати, що в рабів на думці, і вони будуть ретельнішими в роботі»'. Про виконання наказів вілік мав звітувати господареві, котрий сам мусив керувати всім маєтком. Крім рабів, Катон передбачав залучення до роботи в господарстві вільних громадян, зокрема половинщиків, але тільки як тимчасовий і допоміжний захід.

Позбавлення селян землі і концентрація її в руках великих земле¬власників зумовили необхідність проведення аграрних реформ. Опрацювання проектів таких реформ та їх втілення в життя зв'язані з іменами народних трибунів братів Гракхів — Тіберія (162—133 ' до н.е.) і Гая (153—121 до н.е.). Пропоновані ними реформи поляга¬ли, по-перше, у відновленні та зміцненні дрібного землеволодіння;

по-друге, у поверненні пролетарів (зубожілих дрібних виробників) до господарської діяльності; по-третє, у обмеженні розмірів земель¬них ділянок, що можуть бути у розпорядженні одного господаря (однієї родини). 133 року до н.е. Тіберій Гракх виступив із законо¬проектом про земельну реформу, який передбачав обмеження корис¬тування державною ріллею одною тисячею югерів (близько 300 га) на родину, розподіл решти землі по ЗО югерів (близько 9 га) серед безземельних та малоземельних громадян Риму. Запропонований проект було прийнято й частково здійснено. Навіть після вбивства Тіберія Гракха аграрна комісія продовжувала роботу, наділяючи се¬лян землею. Молодший брат Тіберія — Гай відновив реалізацію аг¬рарної реформи і здійснив іще низку реформ, спрямованих на зміц¬нення римської держави, припинення зубожіння селянства та запобігання пролетаризації римських громадян. Так, у Римі прово¬дився продаж хліба з державних сховищ за низькими цінами, в Італії та на території Карфагена утворювались нові колонії, куди пересе¬ляли незаможних громадян. Проте 121 р. до н.е. Гая Гракха та його прихильників було вбито.Пізніше аграрні проблеми досліджували такі представники еко¬номічної думки Стародавнього Риму, як Марк Теренцій Варрон (116 — 27 до н.е.) і Луцій Юній Модерат Колумелла (І ст. н. е.). У трактаті Варрона «Про сільське господарство» знайшло відобра¬ження зростання товарності рабовласницьких господарств та їх пе¬ретворення на господарства напівнатурального-напівтоварного типу. Називаючи дві цілі, досягнення яких мають прагнути землевлас¬ники — користь і задоволення, Варрон на перше місце ставить ко¬ристь, тобто отримування доходу. З погляду дохідності він і розгля¬дає питання організації рабовласницького господарства. На думку Варрона, дохідність маєтку визначається його агрокультурою, але передовсім — властивостями грунту, оскільки основна цінність гос¬подарства — земля. Водночас він визнавав залежність дохідності маєтку від його місцезнаходження. «Маєтки, поряд з якими є місця, куди зручно ввозити і продавати вироби свого господарства і звідки вигідно ввозити те, що потрібно для власного господарства, такі ма¬єтки вже тільки через це є дохідними»', — писав він. Варрон, по су- ^ ті, виокремлював два типи рабовласницького господарства: примі- і ські маєтки та віддалені господарства. Визнаючи вплив ринку на | організацію господарства, Варрон визнавав потребу його ринкової | орієнтації, оскільки, з одного боку, власники маєтків змушені купу- | вати навіть те, що вони самі виробляють, але в недостатній кількос¬ті, а з іншого — часом стає невигідно виробляти щось у власному господарстві, навіть коли це є можливим. Землеробство він пропо¬нував поєднувати зі скотарством, прибутковість якого була тоді ви¬сокою.