Україна і світ у період індустріального розвитку: особливості соціально-економічного життя

У цілому індустріалізація сільського господарства Німеччини відбувалася повільно, темпи його розвитку відставали від промисловості. Стримуючими чинниками були безземелля і малоземелля, заборгованість, низька купівельна спроможність значної частини селян, висока земельна рента.

Перша половина XIX ст. у США — це період утвердження фермерського господарства як основної форми землеволодіння. Внаслідок боротьби за демократизацію аграрного законодавства полегшилися умови продажу землі, але залишалося скватерство - самовільне захоплення земель, що було санкціоноване в 1841 р. До 1860 р. загальна кількість фермерських господарств досягла 2044 тис., їх середній розмір дорівнював приблизно 335,4 акра. На Півдні зберігалося плантаційне рабовласницьке господарство, котре спеціалізувалося на вирощуванні бавовни. Розвивалася оренда землі. На Заході орендарями були 15-20%, на Півдні - до 40% землевласників.

Ліквідація рабства в ході Громадянської війни і Акт про гомстеди (земельні ділянки) активізували аграрний сектор економіки. Гомстед - акт, що давав кожному громадянину США після сплати 10 дол. реєстраційного збору право на 160 акрів землі, що ставала власністю після п'яти років проживання, обробітку та забудови.

Інтенсифікація аграрного сектора США забезпечила його переваги в світовому сільськогосподарському виробництві. Високими були темпи виробництва сільськогосподарської продукції: валові збори пшениці й кукурудзи зросли відповідно в 3,5 і 3 рази, бавовни - вдвоє. Розвиток техніки сприяв механізації сільського господарства.

Зерновий напрям був визначальним для сільського господарства. Серед технічних культур переважала бавовна. Важливе місце належало молочному і м'ясному тваринництву, котре працювало на місцевий ринок та експорт.

На Півдні індустріалізація сільського господарства відбувалася повільніше шляхом ліквідації здольщини (кроперства) і системи боргового рабства - пеопансу.

Господарство заможного фермера мало товарний характер. США стали одним з головних експортерів збіжжя і м'яса на світовому ринку. Завоювання зовнішнього ринку було зумовлене тим, що американський фермер обробляв землю, вільну від ренти, тоді як європейські селяни і фермери були обтяжені значними рентними платежами.

Таким чином, аграрні відносини в США розвивалися в умовах панування фермерського господарства. Це сприяло піднесенню продуктивності й інтенсивності праці, розвитку механізації.

Соціально-економічний розвиток України в першій половині XIX ст.

У першій половині XIX ст. майже всі українські землі увійшли до складу Росії. За її межами залишалися тільки Галичина, Буковина і Закарпаття, які входили до складу Австрійської імперії. Україна в складі Росії офіційно називалася "Малоросія", окремі її частини мали свої назви. Зокрема за Лівобережною Україною утвердилась назва Гетьманщина, а південна (степова) Україна отримала назву "Новороссия".

Господарство України в досліджуваний період стало невід'ємною частиною економіки Росії. Перша половина XIX ст. і для Росії, і для України характеризується розпадом феодально-кріпосницького устрою і формуванням капіталістичних відносин. Ці процеси визначилися вже наприкінці XVIII ст., і у першій половині XIX ст. розвиваються більш інтенсивно. У середині XIX ст. феодальну систему Росії охопила глибока криза.В першій половині XIX ст. сільське господарство залишалося головною галуззю економіки України. Розвиток сільськогосподарського виробництва відбувався в основному екстенсивним шляхом, за рахунок збільшення оброблюваних земель, перш за все південних (степових) районів. Проте і у феодальних володіннях, які продовжували існувати за рахунок жорстокої експлуатації селян, відбувалися певні зміни. Поміщики були змушені пристосовуватися до потреб ринку: спеціалізувати власне господарство, удосконалювати технічні засоби виробництва. Поміщицьке господарство все більше набувало товарного характеру. На середину XIX ст. у поміщицьких володіннях вироблялося 90% товарного хліба. Поряд із виробництвом товарного хліба розширювались посівні площі під технічні культури, які користувались попитом з боку зростаючої промисловості. Найбільш характерним було вирощування конопель і тютюну в Полтавській та Чернігівській губерніях, льону — в Катеринославській та Херсонській, цукрових буряків - на Правобережжі та Лівобережжі. Отже, спостерігаємо певну спеціалізацію районів на виробництві тих чи інших культур. Вирощуванням їх займались у різному обсязі як поміщицькі маєтки, так і селянські господарства. Зрозуміло, що ступінь товаризації поміщицьких і селянських господарств був різним. Найуспішніше перехід до товарного виробництва здійснювався у господарствах Південної та Правобережної України. В товарне виробництво втягувалися й державні селяни. Внаслідок особистої свободи, сплати грошового оброку вони мали більше можливостей для підприємницької діяльності.